Розділ «Частина друга Із мого щоденника »

– Тримайтеся, дівчатонька! – у гру вступив Дмитро. – Хто на мене?! Троє на одного?

За мить ми гуртом почали «обстрілювати» Дмитра. Ми верещали, коли кульки у нас влучували, то йшли в атаку, то відступали. Відчувши азарт, я незчулася, як занадто близько наблизилася до хлопця. Дмитро дістав з кишені папірець, швидко засунув його мені в кишеню пальта. Я не встигла розтулити рота, щоб запитати, що то, як він сам притишено сказав:

– Це лист. Прочитаєш його вдома. Наодинці.

– Ви про що тут шепочетеся? – як гриб після дощу, виросла перед нами Ніна.

– Як тебе закидати сніжками! – засміявся Дмитро та пішов на Ніну.

– Тримайся! – крикнула я Ніні. – Допомога не за горами! Перемога за нами!

Ми ще довго кидалися снігом. Стомилися. Стоїмо відхекуємося.

– Треба закінчувати, – сказала Ніна. – У мене рукавички зовсім мокрі. Так недовго й застудитися.

Ми погодилися з нею.

– Дівчата, – звернувся до нас Дмитро, – ми, як я гадаю, сьогодні добре повеселилися. Пропоную ще й завтра повторити наш культурний захід.

– Згода! – майже одночасно промовили Валя та Ніна.

Я мовчала, бо не знала, що й сказати. Сидіти самій вдома аж ніяк не хотілося, але й набиватися не могла.

– Марійко, – Дмитро подивився мені прямо в очі. – Ти теж згодна?

– Так, – відказала я.

– Ти точно підеш з нами? – запитав він.

– Якщо я сказала «так», то значить «так», – дещо нервово відповіла я, нишком намацуючи в кишені папірець. Щойно я згадала про нього, чомусь почала нервувати. – Досить ляси точити. Ходімо додому!

Вдома я зачекала доки, подруги повкладаються в ліжка.

– А ти не збираєшся спати? – запитала Валя.

– Поки що ні.

– Знову Романові листа будеш писати?