Розділ «Частина друга Із мого щоденника »

– Валю, ти розповіла Дмитру про Романа? – запитала я подругу, коли Ніни не було вдома.

– Ні. А що?

– Тоді виходить, що Ніна. Ох і язик у неї! – роздратовано сказала я.

– Та що трапилося? – запитала Валя, відклавши підручник вбік.

Я все розповіла Валі.

– Звичайно, ти сама повинна прийняти рішення, – сказала Валя, витримавши паузу. – А ти впевнена, що вчинила правильно?

– Так! – не вагаючись, відповіла я.

– Можливо, не потрібно поспішати, а добре поміркувати, все зважити, щоб не схибити?

– Я вже давно все вирішила.

– Усі люди рано чи пізно помиляються, але іноді одна помилка може змінити все життя. Не хочеш пильніше придивитися до Дмитра? Можливо, він, а не Роман, твоя доля?

– Все можливо, але я буду чекати Романа. Я йому пообіцяла.

– Якщо справа лише в обіцянці…

– Ні. Справа в мені. Я кохаю його. Його і лише його. Він єдине моє кохання, – сказала я, чітко карбуючи кожне слово.

– Не боїшся, що Роман повернеться і у ваших стосунках може щось не склеїтися, піти не так?

– Боюся. Ще й як боюся! – зізналася я. – Якби так його не кохала, то й не переймалась би так!

Нашу розмову перервало повернення Ніни. Вона підозріло довго вовтузилась у першій кімнаті, потім зайшла, подивилася на мене.

– Там на тебе кавалер чекає, – сказала вона мені. – Змерз, як вовк у лісі.

– Я нікуди не піду, – сказала я.

– Я так і зрозуміла, – зітхнула Ніна. – Тому й запросила його погрітися. Заходь, Митю!

У дверях стояв Дмитро, ніяково мнучи в руках шапку.