Розділ «Частина друга Із мого щоденника »

– Звідки б вони взялися? – стенув плечима Роман. – Навчився так-сяк мотати онучі, а зашнуровувати постоли мотузками ніяк не можу! Мене вже і старший брат вчив, і мати ганчіркою била, а все одно не слухаються мене ті мотузки – хоч ти лусни!

– Тебе мама била? – обережно запитав Антон.

– Дісталося мені і від мами, і від брата, коли дізналися, що у школі записувалися на допомогу сиротам, у яких не було постолів. Мої були діряві, але я посоромився записатися, тож дісталося мені на горіхи!

– А коли вже ти мав справжнє взуття? – поцікавився Олесь.

– Коли після школи вступив до технікуму, мені пошили бурки.

– І тоді тебе вже не лаяли?

– Лаяла мати, бо сидів вночі за книжками, палив каганець, а масла для нього було обмаль. Ось так, мої хороші, – зітхнув Роман. – Так що не нарікайте на долю, радійте кожному дню, помічайте непомітне і живіть так, щоб кожен день був у радість. А що почули від мене – запам’ятайте, щоб своїм дітям розповісти, бо вони не будуть знати, що то за слово «постоли».

Роман розповідав ще щось, а я дивилася на нього і дивувалася його вмінню і цікаво розповідати, і тримати увагу, і притягувати до себе людей…

…жовтня 1995 р

Десь я читала, що останнє кохання сильніше за перше. А якщо моє перше є останнім? Якщо вони злилися, як струмки в одну річку, а ріки – у море, то кохання називається безмежним? Я його бачу то тихим та сумирним, як скромний потічок, то галасливим, як гірська річечка, то тихим та спокійним, як води моря у штиль. Ми плескалися в ньому, обдавали бризками приємної води. Воно схоже на питну воду цілющої криниці. І ми купалися в коханні, як у чистій воді, та боролися із штормовими хвилями. Ми насолоджувалися коханням, як лагідними та теплими морськими хвилями…

…грудня 1995 р

– У мене обличчя стало схоже на печене яблуко, – сказала я якось Романові, розглядаючи себе у дзеркалі.

– Звідки таке порівняння?

– Воно пооране глибокими та малими зморшками, бо ніколи не користувалася кремами, не робила омолоджуючі маски.

– Ні, це не зморшки, – говорить він та обнімає мене ззаду. – Це мудрість років.

– Справді?!

– А ти що, не знала? У кожній борозенці – життєвий досвід. Помилка – маленька зморшка. Її перетинає більша – виправлення помилки. Кожна хвиляста зморшка – турбота про дітей.

– Звідки ти все знаєш? – посміхаюся я.

– Бо кохаю тебе так, як покохав у юності.

…березня 1996 р