Розділ «Хронологічна таблиця років життя та смерті героїв і фігурантів роману «Кинджал проти шаблі», а також деяких подій XVI століття»

1520. Полонену Анастасію (Олександру) Лісовську було переправлено, ймовірно, до кримської Кафи (Феодосії), а згодом після продажу – до Стамбулу, де її придбав у 1520 (1521) візир Ібрагім-паша, який надалі подарував її матері султана Сулеймана І Пишного під іменем Роксолани (Русинки). Згодом потрапила до султанського гарему.

1520—1551. Барбара Радзивілл – дочка Юрія Геркулеса, знана литовська красуня, дружина великого князя литовського і короля польського Сигізмунда II Августа. Отруєна (?) лікарем королеви Бони.

1520—1572. Сигізмунд II Август (польськ. Zygmunt II August, 1 липня (серпня?) 1520, Краків – 7 липня 1572, Книшин) – останній представник династії Ягеллонів на польському троні, син Сигізмунда I Старого та Бони Сфорца, великий князь литовський з 18 жовтня 1529, король польський з 20 лютого 1530. До 1548 року правив спільно з батьком Сигізмундом I. Під час його правління, в 1569 була ухвалена Люблінська унія, за якою Велике князівство Литовське й королівство Польське об’єднувалися в конфедеративну державу – Річ Посполиту, першим правителем якої з титулом короля польського й великого князя литовського став сам Сигізмунд ІІ Август. Виховання під впливом матері послабило його щиросердість, зате розвинуло мрійливість і нерішучість. Був одружений тричі, у жодному шлюбі не мав дітей. У 1543 одружився з Єлизаветою Австрійською (1526—1545), дочкою імператора Фердінанда I. Побоюючись впливу невістки на сина, Бона спробувала розлучити молоде подружжя, невістку залишила при собі, а Сигізмунда Августа відправила в Литовське князівство, яким він і управляв з 1544 року. Після раптової смерті Єлизавети у червні 1545 (отруєної Боною?) Сигізмунд Август таємно одружився з Барбарою Радзивілл (удовицею Гаштольда), чим викликав страшний гнів Бони. Питання про королівський шлюб постало на першому ж сеймі (петроковському), скликаному після вступу Сигізмунда Августа на престол (1548). Майже всі земські посли вимагали, щоб король розірвав образливий для його сану шлюб, до того ж укладений без відома державних чинів. Примас Дзержговський обіцяв дати королю відпущення гріхів, а провину злочину шлюбної клятви покласти на совість усіх громадян. Проте король залишився непохитним і невдовзі (1550), хоча й без згоди сейму, урочисто коронував Барбару в Кракові. Та рік по тому Барбара померла (теж отруєна за наказом Бони?). У 1553 році Сигізмунд Август одружився з Катериною Австрійською (1533—1572), рідною сестрою його першої дружини. З нею король незабаром порвав назавжди й навіть почав процес розлучення. Нещасливий у сімейному житті, король насамкінець впав у безладне бешкетування й оточив себе чаклунками, сподіваючись, що вони відновлять його здоров’я, що руйнувалося від нестримності.

1521. Під час епідемії віспи померли сини Сулеймана І Пишного від перших двох дружин: Мюрад (від другої дружини Гюфем) – 10 листопада 1521, Махмуд (від першої дружини) – 29 листопада 1521.

1521—1543. Мехмед – перший син Сулеймана І Пишного й Роксолани.

1522—1578. Міріам (Міхрімах) – улюблена дочка Сулеймана І Пишного й Роксолани. Видана заміж за 55-річного великого візира Рустем-пашу (1539).

1523—1526. Абдаллах – другий син Сулеймана І Пишного й Роксолани. Помер у малолітньому віці, тож відомостей про нього зберіглося обмаль.

1524—1574. Селім (1524—12 грудня 1574) – третій син Сулеймана І Пишного й Роксолани, майбутній султан Селім ІІ.

1525—1562. Баязид – четвертий син Сулеймана І Пишного й Роксолани. Страчений 28 листопада (грудня?) 1562: Баязид нібито засудив страту спочатку Мустафи (1553), сина султана Сулеймана І Пишного і Гюльбахар, а потім і Гюфем (1562), другої дружини свого батька, чим вкрай розгнівав Сулеймана І Пишного.

1526(1527?) – 1608. Костянтин (Василь?) Костянтинович Острозький – князь, дядя-опікун Гальшки Острозької, син гетьмана Великого князівства Литовського, київський воєвода, ревнитель православ’я на західноруських (майбутніх українських) землях.

1530. У місті Вишнівець збудовано церкву Вознесіння (реконструйовану в 1872 та 1989 роках).

1530. Роксолана прийняла іслам.

1530. Роксолану звільнено від рабства, невдовзі Сулейман І Пишний одружився з нею, й Роксолану офіційно проголосили кадін-ефенді (буквально «дружина султана»). Як дружина Сулеймана І Пишного, мала великий вплив на чоловіка й османську політику.

1530 (?) – 1564. Стефан VII Томжа (Томша, 1530 (?) – страчений 5 травня 1564 Сигізмундом ІІ Августом) – господар Молдавії (8/10 серпня 1563 – березень 1564). Походив з молдавських бояр, очолив успішну змову 1563 проти господаря Іоана ІІ Якоба Геракліда (Деспота Воде), який після 3-місячної облоги Сучавського замку був виданий найманцями і вбитий Стефаном Томжею (забитий палицею). Напав на Дмитра Вишневецького і полонив його. Невдовзі втративши підтримку бояр і населення, втік 1564 на Поділля, щоб перебратись до Угорщини Ґабсбурґів. За бажанням султана Сулеймана І Пишного, король Сигізмунд ІІ Август наказав схопити втікача, що виконав каштелян Кам’янця на Поділлі Єжи Язловецький. Стефана Томжу з товаришами відіслали до Львова, де його утримував у Низькому замку староста Петро Бажі. На вимогу турецького посла і Олександра IV йому стяли голову у четвер після 4-ї години дня на площі Ринок разом з воєводою Іваном Мазотчею і першим боярином Петром Спанцотчею. Похований у монастирі св. Онуфрія у Львові.

1530—1584. Іван IV Васильович (Іван Грозний, 1530, село Коломенське неподалік Москви – 18 березня 1584) – майбутній Великий князь і перший цар Московський. 29 грудня 1543 наказав псарям побити, а потім і вбити у себе на очах князя Андрія Шуйського – на той момент фактичного правителя Московії. Вінчався на Московське цар ство 16 січня 1547 в Успенському соборі. Скликав перший Земський собор (1549). 1550 – почав діяти «Судебник», а також було запроваджено постійне піше стрілецьке військо, озброєне пищалями, бердишами й шаблями. 1551 – почав діяти «Стоглав» (зведення судових законів). Завоював Казань (1552), Астрахань (1556). Запровадив опричнину (1565—1572). Розгромив Новгород і Псков (1569—1570), фактично ліквідувавши тамтешні республіки. Вів невдалу Лівонську війну (1558—1583).

1532—1553. Джангір (Джахангір) – п’ятий син Сулеймана І Пишного й Роксолани.

1533. Вперше в турецькій історії султан Сулейман І Пишний оголосив Роксолану не просто старшою, а єдиною дружиною.

1533—1545. Засновник польського шляхетського роду Олізарів – Олізар (Олізарій, Елізарій) Волкович був старостою чорнобильським.

1536—1605. Альбрехт (Альберт, Ольберт) Ляський (Ласький) – воєвода серадзький, другий чоловік Беати Острозької, матері княжни Гальшки Острозької. Втрутився в боротьбу за молдавський престол (1561) на боці претендента Якоба Гераклідеса Василікоса. Брав участь у поході на Молдавію разом з Дмитром Вишневецьким, насамкінець зрадив його, залишивши без підтримки.

1539—1573 (1582?). Єлена Іллівна Острозька (Ельжбета, Альжбета, Альшбета, Гальшка, 19 июня 1539—1573/1582) – кохана Дмитра Івановича Вишневецького (Байди). Батько – князь Ілля Костянтинович Острозький, мати – Беата Косьцелецька (Костелецька). Була заміжньою тричі: з 1553 – за князем Дмитром Федоровичем Сангушком, після його смерті – за Гурком (Гуркою, Юрієм) Лукашем Ленчицьким, а з 1559 – князем Семеном II Юрійовичем Слуцьким.