Розділ «Частина І Попівна з Рогатина»

Євнух здивувався настільки незвичайному проханню, але виконав наказ правителя негайно. Через кілька хвилин під заповітну подушку лягла відповідь. Отак зав’язалося любовне листування Роксолани й Сулеймана.

Не до кінця знайома з палацовими звичаями, Олександра наївно вважала їхні романтичні відносини таємними. Однак непомітні спостерігачі постійно стежили за всіма подіями у гаремі й доповідали про все валіде. Одного разу Хафіза наказала забрати й принести їй послання султана. Не знайшовши на звичному місці відповіді, слов’янка явно розхвилювалася й занервувала. Тоді велична пані наказала привести до себе зухвалу служницю й учинила їй найсуворіший допит за всією формою. Роксолана трималася як кремінь, не проронила ані слова. Після цього листів султанові більше не писала. Незрозуміло, чим би вся ця історія скінчилася, якби не байрам під оглядини…

Свято було в самому розпалі. Одаліски співали, грали на музичних інструментах – а султан позіхав. Почалися танці, одна танцівниця змінювала іншу – а володареві було нудно. І от перед Сулейманом постала Олтун, яка у танцях не знала рівних. Вона була високою і стрункою, довгі ноги, широкі стегна, легка плавна хода обіцяли море насолоди. Уже при перших акордах султан змінився, упіймав ритм і почав відбивати такт, ляскаючи в долоні. Його погляд був прикутий до майданчика, по якому плавно ступала Олтун…

Як раптом там виникла ще одна танцюристка! Маленька, тендітна, струнка, нескладна.

Це була Роксолана. Служниці й євнухи кинулися до нахабниці, щоб відтягнути її назад, однак Сулейман беззаперечним жестом зупинив їх.

І почалася своєрідна танцювальна дуель! Олтун рухалася чудово, однак її танок нагадував рухи бездушної механічної ляльки. Зате рудоволоса бісиця вкладала у свій дикий танець душу, думки й почуття. Здавалося, увесь навколишній світ перетворився для неї на прекрасну музику, то величну подібно до струмливого водоспаду, то ласкаву й ніжну, немов дзюркотіння слабенького струмочка.

Немов загіпнотизований, Сулейман не міг відвести очей від стану русинки, що граціозно вигиналася у такт мелодії. Світ для султана зник, він милувався танцем. Здавалось, його погляд обіймає танцюристку, ніжно пестить… але ж руки впораються із цим набагато краще!..

– Роксолано!

Вона здригнулася, почувши тихий голос, і завмерла на місці. Однак схоже було, що слів Сулеймана не чув більше ніхто, окрім неї. Чи то був лише уявний заклик?! Чи ж султан, як щирий закоханий, умів говорити так, щоб його сприймав лише об’єкт пристрасті?..

Кров ударила в голову правителеві. Він зірвав з шиї шовкову хустку й кинув Олександрі. Вона спритно упіймала знак вищої уваги й миттю зникла. От і сталося…

За звичаями гарему, Гюльбехар мала підготувати слов’янку до першої ночі з паном. Однак Махідевран закомизилася й демонстративно пішла у свої покої. Тоді всі турботи взяла на себе наставниця Емель. Насамперед, вона викликала доглядачку лазень і звеліла привести русинку до ладу. Ароматичні ванни, масаж, видалення найменших волосинок з розпареного тіла – і от уже рабині перешіптуються між собою, що Хуррем далеко не настільки доглянута, як Гюльбехар, що шкіра в неї груба, волосся тверде і неслухняне, тіло худе й кощаве… Почувши це, Махідевран залишилася задоволеною: вона – сама досконалість, і захоплення Сулеймана незабаром мине.

Стара мавританка з обслуги докладно повідала Олександрі, як належить наближатися до пана, як продемонструвати намір лягти в постіль. Нарешті кілька чорних невільниць повели Роксолану до султанської спальні. Пара мавританок залишилася там, кожну другу годину їм на зміну приходили нові чорношкірі служниці, головним обов’язком яких було доглядати за смолоскипами, що горіли тут всю ніч. Один із смолоскипів палав біля дверей, інший – у ногах ліжка.

Нарешті слов’янка постала перед султаном… і миттю забула те, чого навчала її наставниця! Вона підняла очі на володаря, їхні погляди зустрілися. Султан із здивуванням вдивлявся в глибину величезних смарагдових очей, милувався пишним волоссям, що відливало золотом, свіжими рум’яними щоками й червоними губами, стрункою поставою. Ця ніч вся до останку належала Роксолані – тільки їй одній!

Ніч, у якій співало все навколо, навіть світлоокий місяць і яскраві зірки.

– Я кохаю тебе…

Сулейман притягнув до себе наложницю, вдихнув солодкий аромат її волосся. Голова пішла обертом, султан ніжно пригорнув її до грудей.

– Я так довго чекав на тебе…

Султан припав до її вологих жагучих губ – і світ розколовся, перестав існувати, місяць зник, зірки вибухнули й померкли! Залишилися самі лише пестливі руки, палкі поцілунки й важкий гарячий подих, то прискорюваний, то майже завмираючий.

Ранком володар пішов, залишивши обраниці в подарунок чималу суму. За звичаєм гарему, слов’янці відразу ж надали окрему простору спальню, прозору нижню білизну й особистих служниць.

Тепер Сулейман досить часто переходив коридор, що розділяв селамлік і гаремлік. Він мав потребу в спілкуванні з Роксоланою навіть більшу, ніж у її пестощах. Намагався говорити її мовою. Вона весело сміялася, коли володар неправильно вимовляв слова, але султан не ображався.