Розділ «Частина І Попівна з Рогатина»

Служниці пересувалися легко й граціозно. Дві з них опустилися на коліна, простягаючи пані латунний таз і вузькогорлий глечик з рожевою водою для обмивання рук, третя подала невелику серветку для їхнього обтирання. Обмивши руки, Хафіза взяла у наставниці невелику порцелянову чашечку, яку четверта служниця наповнила свіжозавареним чаєм. На витончених тарілочках були щедро розкладені абрикосові, фігові цукати, халва, лукум, а також зацукровані пелюстки троянд.

Тепер Хафіза була задоволена собою: для війни з Гюльбехар у неї припасено надійну зброю! Тому пила ароматний напій повільно, смакуючи кожен ковток.

По закінченні церемонії викликала управительку й наказала повернути русинку в кімнату, розташовану поруч зі своїми покоями.

Знову перейшовши у служіння до валіде, Олександра поспішила знищити передсмертну записку Марисі, немовби спалювала якийсь міст у попереднє життя. Але перш ніж остаточно позбутися дорогого серцю клаптика паперу, ще раз уважно перечитала горбаті карлючки передчасно втраченої подружки, щоб назавжди запам’ятати написане. І заприсяглася обов’язково помститися всім, хто винен у смерті милої Марисеньки, синочка Дмитрика й милого чоловіка Іванка. Але щоб здійснити таку помсту, доведеться багато що здолати, довідатися й вивчити! Заплющити очі на багато речей, прийняти їх як важке, але необхідне випробування долі. І, мабуть, змінитися зовні…

Вона зрозуміла, що не можна досягти поставлених цілей, залишаючись у становищі простої служниці, а хоча б навіть служниці, що дістала милість в очах валіде-султан! Щоб помститися, необхідно зайняти якомога вище становище… й опиратися не на саму лише величну пані Хафізу, що розпоряджалася всього лише в гаремі, а на когось набагато більш впливового.

Тому, важко працюючи щодня, Роксолана вперто навчалася і музики, й танцю. Відвідуючи бібліотеку, захопилася витонченою мусульманською поезією. Нарешті, з мовчазної згоди валіде-султан, уста-хатун почала навчати русинку витонченого мистецтва кохання.

Тепер Роксолана вже не була похмурою й замисленою, а знову зробилася безжурною й життєрадісною. Іноді брала лютню, награвала і співала для власного задоволення, відбиваючи такт витонченою ніжкою, кружляла в заразливому танку. А безсонними ночами при свічі писала вірші про самотність…

Незабаром русинка знову відповідала своєму веселому прізвиську – Хуррем.

Атласні шовкові завіси щільно закривали витончені вікна в розкішних султанських покоях. Було задушливо. Повелитель правовірних осудливо поморщився, зітхнув, не встаючи з ложа, простягнув руку до глечика з освіжаючим шербетом. Взяв посудину, збовтав напій… але потім поставив на місце: слабке бажання випити чомусь зникло. Сулейман знову заплющив очі й забувся тривожним сном.

Прокинувся вже близько півночі: тепер у кімнаті було темно і прохолодно. Вийшовши на невелику веранду, з боку гарему султан почув сумну пісню. Голос було тихий і явно жіночий, свіже нічне повітря надавав йому особливої чарівливості. Сулейман заслухався співом. Оскільки він доволі непогано знав деякі мови північних країн, то легко визначив, що співала русинка. Але ж його незабутня наложниця Нейше також була родом з тих самих земель!..

Усвідомивши це, султан вирішив дізнатися, що це за нічна співачка. До речі, колись він уже чув цей голос… і між іншим, просив тоді кізляр-агу дізнатися, хто сміє порушувати спокій мешканців палацу! Здається, цей ледар тоді нічого не доповів своєму володареві, а потім він захопився бідолашною Нейше… Здається, і нічні співи після загибелі наложниці припинилися, зате тепер дивовижний голос звучав знову.

– Ясміне, де ти? – нетерпляче забуркотів султан. Ніхто не відгукнувся.

– Привести до мене ледаря кізляр-агу!!! – гаркнув правитель.

Десь за дверима пролунав тупіт ніг: один з охоронців побіг за головним євнухом. Незабаром заспаний хадім-агасі стояв перед Сулейманом.

– Ясміне, розжирілий ти негіднику, здається, я вже просив тебе дізнатися, хто це співає по ночах у моєму палаці? – з докором запитав султан.

– О володарю правовірних, я довідався, що минулого разу співала якась рабиня з почту валіде-султан.

– І все?!

– Я б довідався більше, але тоді невідома рабиня більше не співала.

– То піди й довідайся зараз, хто це, допоки спів не припинився знов!!! А ще краще приведи до мене цю рабиню… чи хто там вона така!.. Я сам хочу подивитися на цю жінку.

– Чи приготувати її для мого пана?..