Розділ «Частина І Попівна з Рогатина»

Першою отямилася від шоку головна наставниця, яка вигукнула ображеним тоном:

– Ах так?! Отже, тобі весело?! Весело тобі, мерзото?! Весело настільки, що ти насмілилася перебити мене?! Ну, тоді тримайся!!!

Євнух змахнув батогом, але тут Роксолана утнула новий неймовірний фокус: затягнула сумну пісню… Євнух миттю розгубився й опустив батіг.

І в ту ж мить у двір вбігла тіточка Емель із лементом:

– Велика валіде-султан своєю волею наказує звільнити рабиню Роксолану й терміново відвести до її покоїв!

Сказати, що всі були вражені, – це не сказати нічого… Але хто б ризикнув піти проти волі матері султана?! Тому євнух беззаперечно розв’язав бранку, а тіточка Емель допомогла їй одягнутися й повела до валіде.

Коли вони увійшли до правительки, та зустріла їх чарівною посмішкою й наказала служниці:

– Підійди до мене, Роксолано.

Вона наблизилась до пані. Хафіза відкрила скриньку, що стояла поруч, видобула звідти кілька брязкіток і мовчки простягнула служниці.

– Спасибі, шляхетна пані, – подякувала Роксолана правительці, низько вклонившись. Але відразу ж запитала: – А чи можна відмовитися від твоїх дорогоцінних дарунків і одержати замість цього дозвіл час від часу відвідувати лікарню?

– Що за дивне прохання? – набурмосилася валіде.

– Пані, там є невеличка бібліотека, наповнена сувоями й пергаментами: я б із задоволенням почитала! А також там є сховище, де зберігаються сушені трави й інші цікаві речі. Я погано пам’ятаю свій рідний будинок – усе, що було зі мною колись, до полону, бачиться немовби в тумані. Але моя подружка Марися… тобто Нейше, розповіла, що в моєму будинку була тіточка Марта – велика цілителька. І я дійсно згадала мою найдобрішу тіточку! Отож, о велика пані, мені здається, що, перебираючи трави у сховищі, я зможу більше згадати про рідний дім…

Хафіза була вкрай здивована: уперше на її пам’яті служниця відмовлялася від дорогих дріб’язків, попросивши замість цього дозволу читати сувої й пергаменти, торкатися пучків сушеного зілля! Вона не знала, як найкраще відповісти на таке дивне прохання.

Зненацька різьблене вікно розчахнулося через протяг, і в кімнату вдарив порив сирого холодного повітря. Русинка миттю зірвалася з місця й накинула на плечі валіде теплу в’язану шаль.

«З непокірливої русинки вийде чудова слухняна покоївка! Дівчина швидко міркує й уміє наперед вгадати те, чого потребує її пані в наступну мить: цінна якість для прислуги… От тобі й Хуррем!» – подумала Хафіза. Отже, вона була права, прийнявши дивну реготуху в подарунок від Ібрагіма. Мабуть, треба дозволити їй те, про що вона просить…

Уголос же Хафіза мовила:

– Запам’ятай, служнице: відмовлятися від дарунків господарів не можна! На перший раз прощаю тебе…

– Дякую, о велика пані! Я прийму твої коштовності.

Валіде задоволено кивнула і звернулася до тіточки Емель:

– Відтепер Роксолана звільняється від усіх видів робіт, бо стане прислуговувати тільки мені одній. Забезпеч моїй служниці допуск до бібліотеки і сховища лікарських трав при приміщенні для хворих.