Розділ «Частина І Попівна з Рогатина»

От і знайомі двері! Дивно, однак стражів біля них не було. Роксолана без стуку увійшла в темну кімнату. Очі швидко звикли до відсутності світла, вона озирнулася й помітила Марисю, що лежала ниць на підлозі біля розкішного ліжка. Вікно було розчахнуте навстіж, але кімнату все одно наповнювали міцні пахощі. Запідозривши неладне, Роксолана кинулася до подруги, перевернула… і ледь утримала зойк розпачу, що рвався з грудей, відсахнулася, уражена холодністю й безвладною піддатливістю тіла!

Поза сумнівом, дівчина була мертва.

Одразу ж крізь змішаний аромат пахощів Роксолана вловили різкий запах гіркого мигдалю. Здається, ненаглядну подруженьку отруїли… І найжахливіше: разом зі смертю Марисі розсіялася примарна надія довідатися хоч би щось іще про рідний дім і свою родину!..

Роксолана озирнулася, помітила малюсінький клаптик паперу й невелику коробочку, машинально сунула їх за пазуху і вже зібралася непомітно полишити кімнату, як раптом почула ледь вловимий шурхіт: хтось крався сюди з боку розчахнутого вікна! Ледь помітні тіні ковзнули по стіні… Роксолана пригнулася, сховалася за розкішну завісу широкого ложа й почала обережно спостерігати зі свого прихистку за тим, що відбувалося у кімнаті.

Зовсім не звертаючи уваги на мертву Нейше, там бродили двоє в безформних одежах. Вони немовби щось шукали, про щось сперечалися, але говорили пошепки, тому важко було розібрати, чоловіки це чи жінки.

– Як можна було забути?.. – шепотів один голос.

– Все тому, що ми квапилися. Навіщо було лізти у вікно? – обурювався інший.

– Хто ж знав, що там буде сторожа…

– Господиня веліла чекати, коли піде охорона, от і треба було чекати!..

У коридорі почувся тупіт: це прийшли й стали біля дверей чорні євнухи охорони! Тепер шлях у коридор було відрізано… Явно запанікувавши, парочка почала кидатись на всі боки, у темряві натикаючись на меблі й ризикуючи здійняти великий галас.

– Ай, моя нога! – раптом зойкнула одна з гостей. Тепер було зрозуміло, що це жінка…

– Тихіше ти! – засичав другий гість… здається, чоловік?! Цікаво, який самогубець ризикнув проникнути в покої фаворитки самого володаря правовірних?..

Але галас уже привернув увагу охорони.

– Пані, у вас усе гаразд? – запитав один з євнухів.

– У мене все добре, – відповів жіночий голос, у якому Роксолана з жахом упізнала голос Лейли – чоловікоподібної служниці Гюльбехар.

У цей час парочка вбивць (у чому Хуррем уже не сумнівалася!) наблизилась до завіси, за якою ховалася Роксолана. І тут чоловік зашепотів:

– Зробимо так: ти йди й відволічи охорону, а я тим часом знайду пропажу і втечу через вікно. Навіть якщо тебе затримають, ніхто не доведе, що Нейше отруїла саме ти. Зрозуміло?

Двері відкрилися, і Лейла вийшла в коридор.

– Добраніч, дорогенька, приємних тобі снів… – прощебетала вона, на секунду завмерши на порозі.

– І тобі приємних снів, дорогенька, – пропищав її спільник фальцетом.