Розділ «Книга перша Обізвався серед Січі курінний Сулима»

– Ви, пане осавуле, не наговорюйте! – Ярема обурено схопився. – Батько за злото не воює!

– Дай Боже, дай Боже, – іронічно протяг осавул. – А три бочки у фортеці стоять. Чули ми, чули…

– Від дурних чули! – зухвало крикнув Ярема.

– А ти не кородися! – осавул схопився і враз надувся. – Ще губа в тебе боса, вусів не маєш, а вже хвоста перед старшиною задираєш? І чому тебе тільки отаман вчить?

– Вчить воювати не за злото, а за народ свій.

– Ого! – вигукнув осавул. – Слова гарні, та ще ніяка трясця в світі не відмовлялася від злота.

– Трясця не відмовиться, – вихопилось в Гната. – Інша річ людина.

– А ти не лізь, коли не твоє мелеться! – осадив його осавул. – Перший день на Січі, а вже старшині в рота стрибаєш? Карати вас треба за непослух, і добряче. Багато вас таких ланців-обдертусів розвелося, що ні в тин ні в ворота. Тільки й тямите перебаранчувать старшину, Богом вам поставлену.

– Та вже якось поділимо три бочки злота! – визивно кинув Ярема.

Осавул пирхнув, стовбурчачи вуса, і швидко вийшов з куреня.

– Іч, як йому замуляло! – засміявся Ярема.

– Хто він за їден?

– А-а, – махнув Ярема рукою, – осавул Кирпа. До бою маклуватий, а до злота хапкуватий. Бачив у нього торбиночки та вузлики за поясом? Носить із собою своє добро. Нікому не вірить, мабуть, і самому собі. Каламутить тільки воду на Січі. Сам жаднюга і всіх на свій аршин міряє. А золото – так і сонний бачить. Ласогубий, хоч і лемехуватий.

– В кожного своя мрія, – додав Гнат.

Зненацька на майдані залунали позивні звуки.

– Литаври! – звівся рвучко Ярема. – Біжімо!

– Куди? – схопився й собі Гнат.

– На січовий майдан. Зараз відбудеться військова рада.

– А що таке рада? – на ходу поспитав Гнат.

– Рада – це… – Ярема аж руками потряс над головою. – Найвища у нас. І найстарша. Навіть за кошового отамана старша. Як ухвалять козаки на раді, так і буде… Тільки б встигнути ближче до литавр місце захопити, бо зараз стільки тих козаків на майдан наб'ється, що й грудці ніде буде впасти…