Розділ «Погоня»

– Мене вбити не можна.

– Овва!

– Ось тобі й овва. Я дужий… Вельми дужий. – І обійняв її за стан. Вона випручалася.

– Пора спати.

Я хотів розіслати на долівці куль, але Мальва розібрала для мене постіль, на якій було безліч подушок: більших, менших і зовсім маленьких.

– Ти давно не спав на подушках?

– Не знаю й коли.

– Поспи, відпочинь. Тобі завтра в дорогу…

– Звідки знаєш?

– Сам казав.

Я чомусь губився перед Мальвою, іноді відповідав не до ладу.

…Погашено маленький сліпачик. Потушена лампада перед образами Христа та Марії. Запах сухих трав лоскоче горло. Бентежно. Тривожно. Я не сплю. Чую, що й Мальва не спить на лежанці. Чую навіть її дихання. І думаю про те, аби взяти її на руки й перенести на ліжко. Й не одважуюся. Бунтую проти себе. Й боюся образити Мальву. Адже вона може подумати, що вимагаю відплати. Цвіркоче на покуті цвіркун. Кажуть, на покуті – не на добро. «Заступи й сохрани її, Боже…»

І допоможи мені… Пережити оцю ніч. І поїхати, й вернутися в оцю хату. Вона так мені й не відповіла, чи жаданий я тут…

…Пробудився від грюкоту. І від шепоту Мальви:

– Прийшли, вони прийшли!

– Хто вони?

– Прийшли по мене. Господи…

– Йди сюди…

– Куди?

– До мене… Йди…