Розділ «Погоня»

– Дай карти, подивлюся.

Карти були замацані, на кількох видніли сальні плями.

– Та й заялозив ти їх…

– Вісімдесят сім душ…

– Я про те, що такими картами грати не буду.

– Дай нову колоду, Вульцю, – чорт простягнув руку назад. Одне з чортенят подало йому колоду карт, він передав її мені. Карти були нові, я розглядав їх і так, і сяк, і проти світла – причепитися було ні до чого.

– В що гратимемо? В «Мельники», у «Воза», в свої козирі?

– В свої козирі.

– І що матиму від того я? – запитав. – І де гратимемо?

– Гратимемо на підлозі, на килимі… – Чорт знову подивився на свої нові жовті чоботи, не міг ними намилуватися. – За кожен програш платитиму десять талярів.

Я зареготав:

– Га-га-га. Погана кляча за душу. Ти здурів. Плюнь своєму батькові межи очі.

Чорт образився.

– В мене немає батька.

– А де ж він?…

– Застудився й помер.

– Отуди к хріну. Я й не знав, що і в вас… Пробачай. Але на десять не гратиму… Такого скупого чорта…

– Так ми ж до шести разів…

– Усе одно. Не менше сотні.

Чорт колупався в носі. Довго торгувалися, я стояв непохитно. Врешті чорт погодився.