TextBook Правий бік голови справді ввесь був укритий товстим шаром рудої кори, а над вухом, як рубін, виступала червоним соком кров.
– Вони ще дихають.
Забачта хутко розірвав санітарний пакет і обмотав прострелену голову:
– Миттю в ліс, на перев'язочний!
Свир хотів уже класти поручика собі на спину, як по ходу наблизився піхотний солдат. Він був без протигаза.
– Скидайте, – сказав він, розтягуючи тонкі губи в широку посмішку, – ложная тривога! – Уздрівши на землі розпластаного Туманова, вже без посмішки додав: – І на них знайшлася куля: не все ж нашому братові ковтати їх!
Забачта встиг уже здерти протигаз, і тепер на солдата глянуло роздратоване, з чорними губами й наллятими кров'ю очима обличчя. Солдат насупив брови, і їх погляди, мов мечі, перехрестилися над поручиковим тілом. Першим відвів очі Забачта і крізь зуби процідив:
– Наволоч! На пункт! – і цьвохнув стеком по халяві.
Підійшов ще один піхотинець. Із двох рушниць зробили ноші й поклали на них важке й безвольне тіло Туманова.
До самого лісу Забачта, втягши голову в плечі, ішов позаду й нервово кусав собі чорні від сажі губи. Він мовчав, але коли серед дороги Туманов раптом застогнав, Забачта все з тим же роздратованим виглядом зупинив носіїв і, нахилившись до раненого, проговорив:
– Туманов, Володя, ти що ж це?
У відповідь почувся лише стогін.
– Вони знепритомніли, – сказав Свир. – Дуже багацько крові стратили.
У лісі їх нагнав Цацоха. Він біг з довгим батогом у руках і цьвохкав ним, як пастух на пасовиську.
– Ось наші провода! – ще здалека крикнув він і знову стьобнув у повітрі батогом.
Уздрівши Туманова на руках, Цацоха здивовано закліпав очима:
– Наш поручик, на смерть? От здорово! – Помовчавши з хвилину, він знову стрепенувся і вже завзято додав: – А я оце теж дав одному духу. Більше, мабуть, не буде плести з нашого телефону батогів.
– Хто? – насупивши брови, запитав Свир.
– Той самий, що ти казав… Пастух, а може, тільки для блізіру коровка, а він той, як ти казав? Я до нього, а він тікать, ну раз таки стукнув…
Десь близько одна по одній чавкнули гармати, і через голови, благословляючи новий день війни, просвистіли на Обринчів ліс перші снаряди.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Без козиря (збірник) [Серія:"Історія України в романах"]» автора Панч П.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Без козиря Повість“ на сторінці 38. Приємного читання.