Розділ «Облога ночі Роман»

– Хіба я знаю? Розпитуйте у комісарів ваших, хто поласився на наш кооператив та на Микитині статки.

Кров залила Духоті все обличчя. Він чув, що горять і вуха, і кінці мокрих пальців. Такий наклеп на червоний партизанський загін доводилось чути вперше. Що це був тільки наклеп, у Гриця Духоти не було сумніву. Його зараз вразило інше – не моргнувши оком, говорила про це робітниця, сортувальниця з шахти.

– А ми хто? З кого складається загін?

– У сім'ї не без виродка! – все так само впевнено і ображеним голосом відповіла робітниця.

– Несознательний ви елемент, Григорівно. Можна сказати, буржуазний прихвостень. Кому корисні такі брехні про нас, про Червону армію?

Григорівна ще більше стулила свої зморщені губи, вона навіть спалахнула на його слова і знову так само впевнено сказала:

– Покривати теж не слід, хоч би й тричі були червоні.

Її настирливість збентежила Гриця Духоту. Бажаючи хоч конкретніше довідатися, про що йде мова, запитав усе ще з нотками іронії:

– Кого ж ми покриваємо?

Але Григорівна забрала корець і демонстративно вмостилася під колодкою на дверях, суворим виглядом показуючи, що розмовляти більше вона не бажає. Гриць Духота, знизуючи плечима, поспішив до Гордія Байди. Крім того, треба було зараз же поховати десь у Рубанівці забитого товариша Безуглого, який лежав під червоним прапором на возі.

Уже з того, що Гордія Байду оточували схвильовані люди, а між ними й голова споживчого товариства, було ясно, що в словах Григорівни була, мабуть, і доля правди.

– Коли ж це трапилось, як? – запитав Гриць на гурт.

– А коли? От тільки ви заворушилися виходити, – взявся пояснювати голова споживчого товариства, старий робітник, – вийшов і я на майдан. Коли ж гульк на крамницю, а двері навстіж.

Гриць Духота зітхнув з полегшенням. Це ж могли зробити й місцеві злодії. Чому обов'язково треба запідозрювати партизанів? Що пограбували? Цукерки, пряники, горіхи, тридцять карбованців грошей!

– Ну на біса це здалося партизанам, робітникам? Самі подумайте!

– Уже думали! – незадоволено буркнули похнюплені робітники.

– Ну і що ви надумали?

– Ваші хлопці!

У Байди з кожним їх словом все нижче насувалися на очі густі брови.

Гриць Духота, вислухавши усі доводи, обурився: все це було голослівно. Але робітники висунули ще аргументи, над якими вже треба було задуматись. В останню хвилину, коли виходили партизани, один з них забіг до Микити безногого, який раніше повів на Юр'ївку розвідку, і пограбував в його жінки з руки перстень, а щоб не верещала, придавив за горлянку так, що та мало дуба не дала. З переляку тепер у неї відняло мову. Прихопив за одним заходом і Микитин срібний годинник, принесений з війська «за отличную стрельбу».