Розділ «Облога ночі Роман»

– Тепер нам нікуди його дівати, – відповів Микита й кивнув на шахту, що лежала край села, розпластавши чорні крила, мов забитий ворон.

– А хочеш бути повішеним?

– Аби тільки не за ноги – обірветься дерев'янка, ще голову наб'ю.

– Прийдеш до штабу – побалакаєм.

Скалічений Микита міг добре прислужитися для розвідки. Крім того, Гордій Байда хотів довідатися про підступи до Юр'ївки, яку він хоч і знав, але мало.

Ось уже більше тижня, як ганяються за його загоном білі, намагаючись загнати в суточки між фронтом і залізницею, по якій повзали бронепоїзди. Певні, що партизани, уникаючи цієї пастки, будуть посуватися на схід, вони зовсім мало дбали за протилежний напрямок. З цього й вирішив скористатися Байда і вдарити на Юр'ївку, де були скупчені білогвардійські штаби.

– Ти добре там знаєш балки та яри?

Микита, гордий, що може прислужитися самому Байді, метушливо тупцював довкола стола, на якому лежала потерта «Карта железных дорог Европейской России».

– Де тут Юр'ївка?

Гордій Байда ткнув пальцем і закрив ним не тільки Юр'ївку, а й Бахмут, хоч між ними й лежало біля ста верст. Безуглий мовчки ткнув пальцем у крапку. Микита втупився очима в цю крапку і почав підводити до неї партизанів з усіх боків.

– От у Карпатах, бувало, сидиш унизу, гульк, а німці вже над головою, так ми що тоді…

– Не про Карпати й не про німців, про Юр'ївку мені кажи! – починав дратуватися Байда. – Знаєш, де стоять їхні застави, кулемети, які там частини, як краще підійти? Бував тепер на заводі?

– Та які б там не були частини, тільки скажи хлопцям, що там офіцери добра навезли…

Гордій Байда відірвався від карти, здивовано глянув на нього й затарабанив пальцем по столу. Микита захвилювався. Байда, мабуть, чекав від нього не такої поради, не такої допомоги, а він уже бачив, що практика Карпатського походу нічим тут прислужитися не може. І сам він з одною ногою теж, мабуть, нікому не потрібний. Байда сидів похнюплений. Микиті стало тоскно.

– Дай коня! – якось з одчаєм сказав він.

– Навіщо тобі кінь?

– Піду в розвідку. Я людина калічна: мені не страшно й у самі зуби їм влізти.

Байда відповів не зразу. Тримаючись за кінець довгого вуса, він пригадував у Юр'ївці рівні вулиці, або, як там вони звалися, лінії, околиці заводу, слобідку, базарний майдан, ставок і поступово склав уже собі план. Коли б тільки він удався (Байда поворушив посмішкою вуси), білі довго пам'ятали б цей рейд. Помітивши Микитин настрій, він уже без вагання погодився з його пропозицією. Другу розвідку Байда вирішив послати на станцію Іловайську, підірвати динамітом колію, щоб не пустити собі в тил ворожого бронепоїзда.

– А за барахольство у мене суд короткий. – І він ляпнув рукою по кобурі нагана. – Про нову жизнь треба думати, про всіх пролетарів, а не про барахло!

Микита винувато скривився і зітхнув з полегшенням на всі груди, тільки аж коли виприснув з-під Байдиного докірливого погляду.