Розділ «Глава 10 Справи академічні»

Але найголовніша тема, що червоною ниткою проходила буквально в кожному доносі: всі навкруг дурні негідники й нездари!!!

Уф-ф-ф!..

Справедливості заради слід зазначити, що Академія, замислена Петром Великим як джерело найпрогресивніших розробок і отримання наукових знань, за роки правління Анни Іоаннівни й Анни Леопольдівни перетворилась на жалюгідну подобу департаменту розваг. Приміром, найкращі вчені того часу зобов'язані були… готувати феєрверки для придворних свят, писати привітальні промови, хвалебні оди і все таке інше!

За великим рахунком, обидві попередні російські правительки не мали найменшого уявлення, навіщо взагалі потрібна ця наука. Знали одне: пектися про вчених людей – заняття престижне, так слід вчиняти всім пристойним правителям. Тільки лише з цих міркувань Академія не була закрита остаточно. Однак використанню головної наукової установи не за призначенням ніхто перешкодити не міг…

Тому тут і запанувала повна плутанина, найпекучіші питання вирішувалися написанням доносів у Таємну канцелярію й кулачною бійкою. Поліпшувати було що – головне, знати б, яким чином домогтися покращень!.. Минали тижні й місяці перебування Кирила Розумовського на новій посаді, однак ніяких дієвих заходів він не вживав.

Нарешті одного далеко не прекрасного дня, коли новоспечений керуючий гадючника, офіційно йменованого Санкт-Петербурзькою Її Імператорської Величності академією наук, укотре (і як завжди безуспішно!) намагався хоч якось розібратися у всеосяжних склоках, Її Імператорська Величність Єлизавета Петрівна надіслала особистий припис щодо надання в найкоротший термін плану розвитку Академії й макета нового академічного Статуту. На довершення всього государиня зажадала негайно скласти кошторис грошових витрат на найближче півріччя.

Довелося скликати вчену раду, однак ні Шумахер, ні Нартов, ані хтось інший з когорти колишніх керівників так і не зміг порадити Кирилку щось ділове. Ломоносов, що перед цим доволі часто заходив до Розумовського поговорити про справи, терміново замкнувся у своїй коморці, що гордо йменувалася «лабораторією», і почав серію найважливіших досліджень з кольоровим склом. Умить припинили віддаватися улюбленому заняттю (тобто, творенню кляуз) Деліль, Тредіаковський та інші активні писаки: у кожного зненацька знайшлася термінова, просто невідкладна робота, важливіше від якої у світі немає нічого й бути не може…

Кирилко писав братові слізливі листи, у яких благав умовити государиню Єлизавету Петрівну повернути його назад до палацу. Та Олексій залишався глухим до жалісливих прохань і у відповідь настійно радив зайнятися справами Академії. Парубок упав у відчай: він геть не розумів, чому раптом усі відвернулися від нього, кинули напризволяще?!

От саме в один з таких моментів найгострішого розпачу він і згадав про Теплова! Не особливо сподіваючись на відгук, запросив пана колезького асесора для серйозної розмови. Проти всіх очікувань, професор ботаніки подалав свою образу на Розумовських, тож з'явився за викликом – причому в точно призначену годину. Жодного разу не перебивши засмученого Кирилка, уважно вислухав його обережні, невміло замасковані прохання. Пообіцяв протягом трьох наступних днів підготувати проект плану розвитку Академії, макет Статуту і зразковий кошторис – загалом, усі затребувані імператрицею документи!

Через тиждень схвалені графом Шуваловим папери лежали на столі перед Єлизаветою Петрівною. Академічна реформа влітала в копієчку, однак государиня погодилася виділити зазначені кошти, оскільки кожна передбачена стаття витрат була детально обґрунтована. Новий Статут імператриці також сподобався.

Але найбільш істотним результатом старань Теплова стало жадане запрошення Кирила Розумовського на особистий прийом, призначений у робочому кабінеті імператриці. За викликом роззолоченого лакея юний граф несміливо ввійшов у розкішне приміщення й миттю забився у найтемніший куток, смиренно потупивши очі й не наважуючись підійти до правительки.

– Заходь, Кириле Григоровичу, сідай, – запросила Єлизавета Петрівна, вказавши на крісло, що стояло поруч з її столом. Однак Розумовський не рушив з місця. Він як і раніше стояв, потупившись. Тоді государиня підвелася зі стільця, кинулась до скам'янілого гіганта, обійняла його, схопила під руку й урочисто підвела до м'якого зручного крісла. Тільки тепер Кирилко насмілився глянути на неї. Щоки юнака яскраво зашарілися рум'янцем зніяковіння.

«Як швидко сердега відвикнув від палацу! Можна навіть сказати, здичавів», – подумала Єлизавета Петрівна. Уголос же мовила:

– Кириле Григоровичу, мені дуже сподобався написаний тобою академічний Статут, що з усією повнотою розкриває нові можливості для розвитку вітчизняної науки.

– Так-так, звісно, написаний Тепловим Статут дійсно гарний… – промимрив безмірно збентежений і водночас щасливий Кирилко.

– Ах, отже, Тепловим написаний? – уточнила государиня.

– Так-так, Григорієм Миколайовичем Тепловим, колезьким асесором, що…

– Знаю, Кириле Григоровичу, знаю: це він курирував твоє навчання в закордонних університетах… Статут гарний, оскільки відкриває шлях у святилище науки російським ученим і поетам, як-от Ломоносов, Тредіаковський, Крашенінніков, Кобельніков, Попов, Козицький та інші. Та й Теплов цей досить талановитий, що й говорити!

– Дуже талановитий, государине матінко! А головне, відданий справі. Наприклад, він мені не тільки зі Статутом допоміг, але й зі складанням бюджету.

– Ну що ж, дорогий графе, якщо Теплов настільки талановитий, як ти стверджуєш, то нехай і допомагає тобі надалі управляти Академією! Згоден?