Розділ «Частина 2. Агент»

Розмова починала справді заходити в небажаний та не надто приємний для обох бік. Полтава й Фаїна відчули це якось дуже раптово й відразу. Жінка на коротку мить навіть відсторонилася від хлопця, а тоді жіноча правиця стиснула його лівий лікоть міцніше.

— Вибач… Пробач… Даруй, жіноча цікавість…

— Нічого. Ти теж не сердься. У мене за цей час стільки всього…

— Мир.

— Та ми й не воювали.

Глянувши одне на одного, вони, не змовляючись, посміхнулися. Будучи справді незграбним із жінками, тим більше — незнайомими, Полтава, аби швидше переключити розмову в світське русло, кивнув на першу-ліпшу побачену вітрину — кондитерську Балабухи:

— Слухай, якщо все одно гуляємо… Хочеш сюди?

— Вирішив запросити даму на чашку чаю? Або кави? Може, в кавалера гроші є?

Щоки Полтави знову спалахнули. Справді, ич, розійшовся…

— Я так… Колись…

— Сходимо, Андрію. Неодмінно сходимо. А ще краще, коли одного разу ти запросиш до кондитерського магазину молоду красиву панну. Ні, не так! — Фаїна раптом пожвавилася. — Ви підете сюди святкувати! Уяви собі — у вас свято! Ти хочеш зробити їй пропозицію і з нагоди такого урочистого моменту запросив он туди!

Полтава глянув, куди показала рука з ридикюлем. За розмовами не помітив, як дісталися початку Ярославської, і майже навпроти кондитерської заклично маячила вітрина ювелірної крамниці.

«Натансон і сини», прочитав він.

— Не чув ніколи? Кажуть, солідна фірма. Дівчата люблять коштовності. Срібло, золото, діаманти. Навіть дрібничці будуть раді. Зайдемо?

— Туди? Для чого?

— А в кондитерську для чого? — парирувала Фаїна, її правиця тепер уже впевненою змією обвивала його зігнуту в лікті ліву руку. — Не тушуйся. Ми теж маємо право. Просто глянемо, одним оком. Не думав, що мене теж вабить усе це?

— Чесно? Ні… Не ображайся…

— Та чого ж! Не схожа я на панночку, котра дружить з діамантами. Але грішна, як усі сестри Єви. Вперед, кавалере, веди!

Знизавши плечима, Полтава, намагаючись поводитися так, наче все життя заходив до багатих крамниць, підійшов, штовх­нув двері.

Дзенькнуло — озвався привітний дзвоник.