Розділ «Частина 2. Агент»

— Яке?

— Не зовсім зрозуміле. Ні категорично «за», ні категорично «проти». Звичайно, я тоді була вся на емоціях, думала погано. Згодом, коли все скінчилося для Переця та інших товаришів, зрозуміла — багато в чому Штерн та ще дехто мали рацію… Тільки на той час то не моя була правда… Наліт на тюрму, закидати бомбами, підкоп, підкупити вартових, напилок у хлібині…

— Авантюрні романи. — Зараз Полтава мимоволі згадав власний досвід.

— Згодна, все це насправді виглядало нереальним, не могло втілитися на ділі… Але я кричала, я вимагала, я метала блискавки…

— Перець — вогонь, ти — блискавки.

— Це справді так, — Фаїна й далі вела досить серйозно. — Знаєш, він дуже мені підходив. Колись ти сам зрозумієш, як буває, коли знаходиш свою половинку.

— Товариша по боротьбі?

— Й це теж. Ми думали однаково, майже в усьому. Це дуже важливо, хлопче. Я шкодую за ним, мені жаль. Та ще більший жаль — не знати, де похована твоя половина. А місце поховання страчених кати тримають у великому секреті.

— Якби ти знала, де його могила, але все одно не могла її навідувати, це щось би поміняло для тебе?

— Думала про це. Ні, — хитнула головою Фаїна. — Просто тепер, після смерті Переця, у мене є до них усіх особистий рахунок. Саме тому я зі Штерном та всіма іншими.

— Якби Перець лишився живим, було б інакше?

— Так, — спокійно й твердо відповіла вона. — Так, Полтаво, по-іншому. Я була б не зі Штерном, а з Перецем. Повір мені, це зовсім окремі речі. Перець Сичевський жив революцією та боротьбою. Я жила Перецем і вірила йому. Штерн живе боротьбою, але про революцію забув. Точніше, для нього якась висока ідея — вже не головне. Що ним рухає, поки не знаю. Може, скоро дізнаюся.

— Тобто?

— Він щось готує, хіба не зрозумів досі?

— Я взагалі від ваших справ досить далекий…

— Звикай. Тепер це й твої справи. А про жінку я так запитала, з цікавості. Мусиш же ти теж для когось жити.

— Я для сестри живу.

Полтава сам не вчувся, як це в нього вирвалося.

— Для сестри?

— Оксана. Вона… Ну, як ти з Перецем своїм, так вона з Антоном. Нашим… — Хлопець відчув, що повертає собі спогади, яких вперто хотів позбутися, тому зім’яв пояснення: — Словом, вона в тюрмі.