— Не кричи. Сама ж казала… Увагу привертаємо, люди кругом, не забувай.
— На нас не дивляться, — тепер у голосі Фаїни чулася неприхована іронія. — Слухай, ти точно теля Боже, Полтаво. І як тебе взагалі в усі ці ігрища занесло! Це ж не твоє, правда, не твоє, хлопче…
— Багато ти розумієш!
— Не так, щоб дуже, правда. Але дещо все ж таки знаю та бачу. У тебе ж не було жінки, зовсім. Це ж правда?
Щоки Полтави пашіли, і хлопцеві здавалося: їхній багрянець бачить увесь Поділ.
— Я ж не питаю тебе про… — слова на мить застрягли в горлі, — про… те саме.
— Запитай, чого ж! — легко відповіла Фаїна. — У мене був мужчина. Ми жили з ним, як чоловік і жінка. Це не заважало нам бути ще й товаришами по боротьбі й по партії. Між іншим, коли ми познайомилися, я вже поділяла всі погляди соціалістів. Тільки не була ще в партії. Перець дав мені рекомендацію.
— Перець? — тепер іронічну ноту вже дав Полтава.
— Уяви собі! — Фаїна ледь помітно піднесла голос, тон при цьому теж змінився — так, що посмішка, хоч і доволі натягнута, сповзла з Андрієвого лиця. — Перець, таке єврейське ім’я. Воно означає «Той, хто проривається», і мій чоловік, мій мужчина, цілком його виправдовував. Справді проривався вперед і вгору. Завжди хотів вирватися. Був чудовим оратором, полум’ям так і обдавало, коли виступав.
— Просто змій, вогнем дихає…
— Мовчав би краще!
— Я мовчав! Розмову про те, хто там у кого був, завів не я…
— І закінчувати її теж не тобі! — Зараз Фаїна вже не надто стримувала грубість. — Він, бувало, просив називати себе Петром. Петро Сичевський, звучить. Його багато хто знав, поважав, на його думку зважали. Та для мене він усе одно лишався Перецем, тим, хто прорвався вперед і вгору. І я його любила!
— Що з ним тепер?
— Загинув у тюрмі. Повісили весною, в тюремному дворі, за вироком військового суду. Тебе там теж збиралися стратити, між іншим…
— Дякую за нагадування. Головне — вчасно й доречно.
— Я закликала готувати їм утечу.
Зараз Фаїна його вже не слухала, говорила неголосно, рівно, дивлячись просто перед собою. Вони навіть крокували ще повільніше, збоку глянути — ну точно, парочка гуляє.
— Штерн не погодився?
— До чого тут Штерн? Він на той час не мав такої ваги, це потім, пізніше… Один із багатьох, розумієш? Хоча не останній, звісно, проте… Революційний рух тоді був краще організований, сама революція в той час зарано святкувала перемогу. Заспокоїлася рано, я б так сказала. Але Штерн теж своє слово сказав.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Київські бомби» автора Кокотюха А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 2. Агент“ на сторінці 48. Приємного читання.