Розділ «Частина 1. Терорист»

Оксана не підскочила — злетіла зі стільця, стрімко майнула, стала між коханцем і братом, розкинувши руки, наче справді збиралася перетворитися на ширококрилого птаха. Лицем до Залізняка, до Полтави — спиною.

— Відійди! В сторону! ГЕТЬ!

— Антоне, досить смертей на сьогодні! — Оксана не благала — тепер і в її голосі чулися наказові нотки. — «Колії» називається! Борці! Один одного постріляєте! З ким лишишся ти, Залізняче?

— Уже точно не з ним!

Сестра розвернулася до брата.

— Андрію, вийди! Йди від гріха!

— Куди мені йти? — До Полтави поволі поверталася здатність володіти собою. — Женеш, сестро? Заради нього… цього… свого…

— Заради мене вийди! Заспокойтесь обоє! Погуляй годину, вертайся, сядемо за стіл, все обговоримо! Чоловіки ви чи хто?

Залізняк поволі опустив руку з револьвером.

— Дякуй спідниці… Полтаво. Сам за себе сказати не можеш…

— Я скажу! Я так скажу! — Хлопець сіпнувся вперед, остаточно вийшовши зі ступору.

— Та заспокойся вже! — вигукнула Оксана, тепер уже ледь не збиваючись на сльози. — Скажете ще один одному!

Залізняк розтиснув правицю.

Револьвер упав йому під ноги, стукнувшись об підлогу, — звук, що змусив Полтаву мимоволі здригнутися.

Нічого більше не бажаючи говорити, він махнув рукою, повернувся і як був, простоволосий, вийшов з кімнати, а потім — і з будинку, сильно хряснувши за собою дверима. Про що говоритимуть зараз сестра з полюбовником, хлопця зовсім не хвилювало. Й він не відчував більше жодної потреби далі називатися «коліївцем».

Дурня це все.

Ну, можливо, не така вже й дурна. Проте робити подібні справи разом із Сапігою, тим більше — під його проводом, Полтава напевне вважав безглуздям, марною тратою часу й невиправданим ризиком. Звісно, далі гнітила думка, що Вакула нині загинув усе ж таки через нього. Але коли вже розбиратися до кінця, то не будь Залізняка з його ідеями створити бойову організацію за численними діючими зразками — не вступив би до «коліїв» відставний сапер Лисенко, не шукав би запалів для бомб, не пішов би сьогодні, в таке велике свято, до злощасних казарм…

Полтава вийшов на ґанок, тримаючи руки в кишенях розстебнутої тужурки.

Хто кого першим побачив: він жандарма, котрий саме зі­стрибував у двір з паркану, чи жандарм його — в ту мить значення не мало.

Наступної миті тіло вже рухалося окремо від хлопця.