Розділ «Частина 1. Терорист»

Пострілів у відповідь не було. Замість того почулося — офіцер говорив на всю силу легенів:

— Слухайте мене! Я — поручник Суярко Григорій, від імені Департаменту поліції гарантую вам усім життя! У мене є такі повноваження! Ви повинні припинити опір і здатися!

— Наш народ довго не опирався! — гаркнув Залізняк у відповідь. — Не вийде у вас нічого! Зуби поламаєте!

— Не будь дурнішим, ніж ти є, Сапіго!

— Ага, так мене знають! Ну, так знайте краще! За знайом­ство!

Залізняк вистрілив ще двічі, і тільки після цього знадвору зацокали кулі. Стрілець відкинувся до стіни, притиснувся спиною, почекав, дивлячись для чогось у стелю, а тоді знову метнувся до вікна, тепер уже — до іншого, крикнувши на бігу Полтаві:

— Чого стоїш, дурню! Стріляй!

Замість виконати цей наказ, Полтава рішуче підійшов до Оксани, взяв за лікоть:

— Біжимо! Біжимо звідси!

— Пусти!

Оксана сама вирвала руку, відбігла, але тікати, схоже, не збиралася. Проте своїм виглядом не показувала, чи хоче взагалі щось робити й чи прийняла вже для себе якесь рішення.

Дзенькіт скла — Залізняк поміняв позицію, випустив наступну кулю, зареготав — не штучно, дійсно щиро, хоч у сміхові цьому й вчувалися нотки істерики чи навіть божевілля.

— Кидай зброю, Сапіго! — знову почулося ззовні.

— Оцього тобі! — вишкірився Залізняк, пославши на голос дві кулі поспіль.

І револьвер клацнув — барабан спорожнів.

Схоже, Залізняк дійсно не чекав, що патрони можуть ось так скоро вийти. Переможний вираз на лиці змінився розгубленим, він мацнув себе по кишенях, ніби сподіваючись знайти там арсенал.

При цьому далі маячив навпроти вікна, немов забувши про прийнятий бій в обложеній фортеці.

Скільки пострілів злилися в один залп, Полтава не рахував. Скільки куль, влетівши знадвору, влучили в Залізняка, теж не бачив. Він просто побачив, як той невловимо змінився, на невловиму мить ніби виструнчився, перед тим здригнувшись, зойкнув раз, два — і впав на підлогу.

Оксана закричала.

Куди влучили кулі — Полтава не бачив. Перевіряти, чи Залізняк живий, бажання не було так само, як і часу.