Розділ «Частина 1. Терорист»

Полтава не встиг оговтатись, як Левін із Фаїною розвернулися й зникли в сусідньому дворі.

Немов не було їх тут зовсім.

Десь дуже далеко співали безпечні вже для нього поліцейські сюрчки.

Але Полтаві зараз усе одно стало дуже страшно — адже для нього все лише починалося, він тільки тепер це зрозумів.

---

3

---

Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська. Охоронне відділення

Спочатку ротмістр Підвисоцький роздивлявся розкладену перед ним на столі друковану театральну афішу з висоти свого зросту, схрестивши руки на грудях.

Пояснень від Чернова чекати годі — керівник філерів ніколи не давав їх одразу, витримував справжню театральну паузу, чекаючи, поки начальство саме попросить усе розтлумачити. Маленька слабкість тішила честолюбство, Сергій Іванович розумів заслуженого шпига й завжди пробачав йому. Більше того, підігравав, як оце зараз: нахилився, впер долоні в афішу, ще раз прочитав текст. Нічого сенсаційного, назва театру й вистави, перелік акторів трупи, відомості про час та місце показу.

— У чому фокус, Іллічу? — запитав нарешті. — Що тут треба розшифровувати?

На стіл поверх афіші лягло кілька театральних програмок, різні за змістом, але набрані й надруковані в одному місці, це було видно неозброєним оком. Підвисоцький уже знав, що повідомить йому Чернов далі, але все одно дав йому можливість насолодитися справді блискучим і доволі швидким результатом.

— Та що воно все означає?

— Як ви й прикинули, Сергію Івановичу, сліди так званих «коліївців» треба було шукати по тій їхній листівці. Наші хлопчики запхали носи в кожну друкарню, навіть туди, де точно нічого такого ніколи раніше не помічалося. Ось, маємо результат. Речові докази-с.

— Само собою, листівки друкувалися таємно, нелегально?

— Так точно, ваше благородіє. Тимощук, ви знаєте його, один з моїх кращих, підіслав туди свого агента з цих, з інтелігентів. Той досить легко увійшов у контакт з тамтешнім метранпажем. Антон Сапіга, у нас на нього дещо є, але не більше, ніж на когось іншого. Помічений у вуличних зібраннях, виступав кілька разів. Та коли кругом такий словесний бордель, усякий, хто в окулярах, лізе на паркан і щось собі вигукує. Нічого серйозного, нічого небезпечного. Підняли папери.

— Ну і?

— Викликали для бесіди пару разів. Не виявили нічого небезпечного. Нервовий, не надто стабільний, вчинки безсистемні. Поговорив з тими, хто працював по Сапізі… Загальне враження: дурень. З переконаннями, готовий їх відстоювати, аж слина летить на всі боки… Тільки, повторюся, нічого серйозного-с.

— До цього моменту.

— Так точно-с, до цього моменту, — кивнув Чернов. — Значить, Сапіга легко погодився організувати моєму агентові друк забороненої літератури. По суті, крамоли національного змісту.

— Цього замало, Митрофане Іллічу.

— Звісно, ваше благородіє, небагато. Тільки ж факти — вони вперті, Сергію Івановичу.

— Кажи, кажи, досить уже тягнути. Премію вже заслужив, сьогодні особисто напишу потрібний папірець.