Розділ «Частина 1. Терорист»

Піджак.

Сорочка-вишиванка.

Тепер згадала і його.

Прорізна, бомба, листівка.

«Колії».

Розуміючи, що цього разу одному з них не пощастило, тепер уже Фаїна чіпко схопила Полтаву за руку, сіпнула:

— Не стій! Бігом!

Далі стискаючи руків’я в правиці, але, здається, зовсім не маючи наміру пускати «іграшку» в діло, Полтава, ще кілька хвилин тому — жвавий, спритний та навіть сильний, тепер ураз перетворився на перелякану, збиту з пантелику велику дитину. За інших обставин Фаїна і цьому дала б раду. Але зараз час працював проти них, тож вона гаркнула зовсім не по-жіночому, грубо й зло:

— Тікай, кажу! Вб’ють!

Що подіяло — невідомо, та Полтава справді вийшов зі ступору й побіг уперед, на ходу все ж таки ховаючи револьвер.

Вулиця виявилася короткою. Завертала вправо, потім за кілька десятків метрів розходилася. Фаїна тут ніколи не була, Полтава теж навряд чи добре знав ці краї, тож вони просто мчали вперед, не розбираючи дороги й повертаючи туди, куди підказували інстинкти загнаної дичини.

І Фаїна взагалі не здивувалася, коли раптом за наступним поворотом налетіла на Левіна. Той стояв, відхекуючись, відчув рух перед собою — скинув угору револьвер, та відразу розгледів, хто перед ним, видихнувши:

— Ти… ти як тут? Фаню, ти тут як?

— А… а ти? — тяжко й уривчасто дихаючи, вичавила із себе вона.

— Буває, — Левін витер тильним боком руки, в якій тримав зброю, спітнілого лоба. — Значить, вискочили. Не можна тут стояти. — Він тицьнув дулом на Полтаву: — Хто це? — Придивився, чомусь сплюнув: — Ясно. Старий знайомий. Ми часто зустрічаємося, тобі не здається, хлопче?

— Він прикрив мене! — різко кинула Фаїна. — Їх було двоє! І одного вбили на місці! З нами піде!

— Нікуди не піду! — Полтава зробив кілька кроків назад, знову якось зовсім по-дитячому мотаючи головою. — Не піду нікуди!

— Правильно! — вишкірився Левін. — Фаню, зайвого на себе не бери!

— Я знайду вас, — промовив хлопець, явно не знаючи, що ще треба зараз говорити.

— Вірно! — швидко мовив Левін. — Захочеш — знайдеш! Ми вже як рідні! Мене шукай на Ямській, салон мадам Сторожук. Прийдеш, покличеш її, скажеш — потрібен Яшка, там усе зроблять. Тепер — розлетілися!