Розділ «Коментарі»

Уперше надруковано у виданні: Дзвін. Збірник 1, К., 1907, стор. 159—176.

Проза М. Коцюбинського, що стосується цього періоду, сповнена оптимізму, спрямована проти занепадницьких настроїв, що стали поширюватися в середовищі дрібнобуржуазної інтелігенції. Темі подолання такої своєрідної соціально-психологічної втоми присвячені твори «В дорозі» й «Intermezzo». В центрі обох творів – образи представників передової інтелігенції, їх складні внутрішні переживання. На відміну від етюда «Цвіт яблуні», де М. Коцюбинський торкнувся морально-етичних проблем людського «я», в цих творах ставляться проблеми соціально-філософські, показується діалектичний процес розвитку самосвідомості героїв. В оповіданні «В дорозі» «цей складний душевний процес, боротьба двох «я» в душі людини, двох начал – особистого і громадського – в центрі уваги письменника, на ньому заснований драматичний конфлікт. Письменник стверджує необхідність гармонійного поєднання особистого і громадського, а не однобічного викривлення в той чи інший бік». Оповідання позначене й новими досягненнями в техніці художньої деталі, її можливостями передачі глибинних процесів людської психіки.

Intermezzo

Дата і місце написання: 9 вересня 1908 p., Чернігів.

Уперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник», 1909, т. 45, кн. 1, стор. 5—15.

Новела має дещо автобіографічну основу. В листі до польського поета М. С. Вікшенського від 21 травня 1908 р. Коцюбинський писав: «Попросту кажучи, я дуже хотів би, користуючись Вашими торішніми запросинами, спочити деякий час у Клепочах (буду вільний з кінця сього місяця). Тільки – слово: коли Вам незручно через що-небудь пустити мене до себе в хату на сей раз – мусите сказати мені одверто. Думаю, що я маю право на таку щирість. Я дуже втомлений – і так хочеться мені спочити серед природи. Заважити Вам не міг би, бо і сам потребую мінімум вражень та спокою».

Відпочивав письменник в іншому місці – в селі Кононівці на Полтавщині. У листі до дружини від 19 червня 1908 р. Коцюбинський писав з Кононівки, що господар, у якого він зупинився на відпочинок, дбає про нього, скрізь водить, усе показує і тим самим заважає йому «взятися до роботи і до спочинку». Письменник з нетерпінням ждав часу від’їзду господаря. «…Все більше почуваю утому од людей», – скаржився він. 26 червня 1908 р. Коцюбинський інформував свою дружину: «Почуваю себе непогано з боку фізичного. Зате, лишившись на самоті, тільки тоді почув я, як сильно втомлений я душею. Людей просто не переношу, а коли, гуляючи, десь бачу людину, то тікаю, щоб не стрітись. Читати теж не можу. Писати почав, та й кинув. Не хочу. Якась така мрачна тема, важка, а тут і так не весело. Лучче буду гуляти, спочивати, читати книгу природи, збирати матеріал».

«Нічого не читаю, – зазначає письменник у листі до Віри Устимівни Коцюбинської від 29 червня 1908 р., – газети тільки переглядаю. Взагалі стараюся нічим не турбувати своїх нервів, а тиша на полі або на сінокосі заспокоює їх дуже добре. Через те я і тікаю туди од всіх, про це знають і ніхто не в претензії на мене». 6 липня 1908 р. він писав дружині з Кононівки: «Весь вчорашній день провів дуже гарно […]: їздили ми в с. Нечипорівку, верстов 20 звідси, до одного сліпого і дуже цікавого пана. Місця там надзвичайно гарні, весь час я гуляв серед гречок та лісів цвітучої липи – і аж в Кононівку привіз той запах».

Про роботу над новелою дізнаємося з листа до редактора «Літературно-наукового вісника» від 18 вересня 1908 р.: «До «Вісника» саме пишу. Вийде щось невелике і буде називатися «Intermezzo». А через кілька днів (23 вересня 1908 р.) письменник повідомляв В. Гнатюка: «Сьогодні скінчив невеличку річ для «Вісника», назвав її «Intermezzo» і сими днями пошлю […] до Києва».

Чому ж письменник назвав образи природи «дійовими особами»?

Ця «ремарка» після заголовка – своєрідний ключ до розуміння новели. Адже йдеться не тільки про природу, а про дещо більше. Тут важливо усвідомити особливість позиції оповідача в цьому творі. Адже пейзаж змальовується не сам по собі, не збоку – очима автора (стороннього спостерігача), як, скажімо, експозиційний пейзаж у романі Панаса Мирного й Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», а передається крізь призму сприйняття героя. Це основа розуміння образної структури новели.

По суті, природи ми не бачимо і не знаємо, що в ній відбувається. Перед нами душа ліричного героя, і саме в ній, а не в природі жайворонок грає на голосній арфі полів. Усе, що відбувається у творі,– це переживання героя, який блукає в полях. У його душі стикаються різні, часом неспівмірні образи, наприклад утоми і сонця, які в житті між собою не зв'язані. Отже, й сцена цього грандіозного дійства – не природа, а душа ліричного героя. А дійові особи – це символи його суперечливих почуттів, переживань. Щоправда, зумовлені вони чинниками не тільки внутрішніми, а й зовнішніми – природними і соціальними.

Твір передає переживання Коцюбинського влітку 1908 p.: втома – рівновага – відновлення життєвих сил. І хоча це само по собі може становити інтерес, все-таки не пояснює той чималий резонанс, який викликала новела в читачів. Оскільки в цих образах природи – «дійових особах» був закладений глибокий смисл значної соціальної ваги, який зрозумілий із особливостей суспільної ситуації тих часів.

Подарунок на іменини

Дата і місце написання: 4 січня 1912 p., Капрі.

Уперше надруковано: журнал «Літературно-науковий вісник», 1912, т. 58, кн. 4, стор. 4—18.

Про роботу над оповіданням «Подарунок на іменини» М. Коцюбинський писав дружині 7.1.1912 р.: «От пишу тепер оповідання, тема мені подобається, а пишеться дуже погано, неможливо просто, не маю навіть певності, чи надрукую. Тема оповідання проста. В родині поліцейського надзирателя (околодки) завтра святкують іменини єдиного сина, гімназиста 1-го класу. Мати купила синові пароходик, а батько придумав повести сина завтра на місце, де будуть вішати дівчину одну, щоб син побачив таке, чого другі діти не можуть бачити, щоб міг розказати потому про цю подію. На другий день рано вони (батько з сином) їдуть на місце кари, і коли син побачив, кинувся до дівчини, обняв її за коліна і почав кричати: Не треба, не дам! – і грозити катові. Звичайно, переполох, гімназиста забрали, і батько везе його додому, наляканий, щоб це не пошкодило йому по службі. Просто, але тут би можна багато зробити, коли ж не йде».

У листі до одного із своїх адресатів від 22.1.1912 p. M. Коцюбинський зазначав, що невдоволений першою редакцією оповідання і має намір її переробити (див.: Коцюбинський М. Твори. В 6 т. Т. 6. К: Вид-во АН УРСР, 1962. С 333). Згадуючи про першу редакцію твору, Коцюбинський повідомив дружину в листі від 25.1.1912 p.: «…Оповідання моє (друге), здається, зовсім цензурне. Воно вилежується тепер…» Незабаром після цього письменник здійснив другу редакцію твору.

Коні не винні

Дата і місце написання: 2—15 березня 1912 p., Капрі.