Розділ «Анекдоти давні і сучасні»

– Ех, куме, якби я оце врізав дуба – півсела тужило б за мною.

– Аякже, аякже, – підтакує кум, – такий чоловік…

– Не в тім річ, куме. Напозичався.

– А чого це, куме, не видно, щоб ви останнім часом поралися на городі?

– Ой, куме, поставили з Ганною на городі таке опудало, що тепер до того хоружного городу і самим страшно підступитися.

Десь під вечір заходить кум до кума, а там саме сіли вечеряти.

– Сідайте, куме, з нами.

– Та не знаю, сідати чи ні, я…

– Та чого там, сідайте!

– Та якось воно… – продовжував муляти той.

– А що ви, куме, хотіли?

– Та я, розумієте, драбину хотів попросити – у мене сарай горить.

Зустрілися дві куми:

– Кумо, наша сусідка страшенно балакуча. Такого наговорила мені, що я аж захрипла…

Забігла кума до куми, а ж та вовну пряде.

– Кумцю, як ви цю вовну прядете?

– Отак і пряду, або що?

– А я ото вовну ще на вівці бачу, то вже спати хочу.

Зустрілися дві куми. Десь близько трьох годин у хаті говорили, а потім ще годину біля воріт стояли. Одна прийшла додому, а чоловік і питає:

– Про що ти так довго з кумою говорила?