Розділ «Кров-любов»

Так ото пан Клюсик і оженився на власній служниці, і, тільки проживши з нею щасливо кілька літ, раптом із подивом дізнався, що той ніби кат ніякий не кат, а звичайний різник, стриєчний брат його ж таки жіночки. Він би міг і обуритися, але на ту пору уже встиг обрости п'ятьма дітьми, а шосте якраз брунькувало, то тільки й махнув рукою. Щоправда наступні покоління Клюсиків уже нічим особливим на науковому поприщі не відзначилися.

1990

---

Івакуна

---

Я не знаю, як про це почати. Бо я боюся. Івакуна всесильний і всюдисущий. Можливо, він зараз стоїть праворуч мене і спостерігає за моїм пером. Пильно спостерігає. Можливо, він ставиться зовсім неприхильно до мого писання. Можливо, він ще нині вночі прийде до мене і покладе свою холодну руку на моє чоло. Але звідки я можу знати, що вона в нього холодна? Цього ніхто не може знати. Може, в нього навіть немає руки… і нема ніг, щоб ходити…

Івакуна… Івакуна… Івакуна…

Відтоді, як я його побачив… Ні, не я один… Відтоді, як ми всі його побачили, то втратили спокій. Він почав приходити до нас дуже часто, і то в найнесподіваніші хвилини.

Ти не перебивай мене, я все одно маю кращу пам'ять, ніж ти. Зрештою, в мене є щоденник. Властиво, половина щоденника. Друга його половина.

1972 РІК, СЕРЕДА.

Я бачив Івакуну. Він сидів під деревом і нічого не робив, а просто сидів.

ПОНЕДІЛОК.

Я побачив Івакуну, який копав щось на городі. Коли я його спитав, що ти копаєш, він зник, а лопата залишилась.

ЧЕТВЕР.

Нині він спускався з балкону сусіднього будинку. Спускався дуже вправно, наче б усеньке життя тільки те й робив, що лазив по стінах. Коли я хотів йому допомогти, хоч тої допомоги й не потребувалося, бо ж кажу, що він лазив по стінах незгірше кота, Івакуна роздратовано форкнув і зник.

1973 РІК, НЕДІЛЯ.

Я бачив Івакуну. Він стояв на подвір'ї і намотував на палець довгу мотузку, на якій висіла випрана білизна, разом з мотузкою він намотав на руку й білизну, і те дерево, до якого була прив'язана мотузка. Дерево ще було молоде і гарно родило. Мені стало шкода його і я закричав, що ти робиш. Івакуна на мить зупинився, а тоді розчинився в повітрі, залишивши по собі тільки половину дерева, яку ще не встиг намотати на руку, а верхівка таки пропала.

СЕРЕДА.

Івакуно, поверни мені верхівку дерева, інакше воно засохне, а воно ж так гарно роди…

Івакуно, ти чуєш мене?

Оглядаюся на боки, намацуючи його очима. Роблюся злий.

П'ЯТНИЦЯ.

Івакуно, якщо ти не з'явишся… рахую до трьох… раз… дерево засохне, якщо не повернеш… два… мені вер… два… хівку… ти чуєш, Івакуно… два!!! Івакуно… ну що тобі на тім залежить… два!., рахую до трьох… два…

СУБОТА.

Я не наважився мовити три бо не відав що маю чинити коли й після трьох його не буде…

Рушниця була з одною цівкою зараз вона з двома… якщо він з'явиться вальну з обох… адже ж вчора тут була тільки одна цівка… а-а це все твої хитрощі Івакуно… але я тебе розгадав… все одно тебе ніщо не врятує… Цілий день я чекав його але він не прийшов і я заснув…

МАБУТЬ НЕДІЛЯ.

Дружина пішла від мене… ну і йди к бісу… дурепа тонконога… хіба я винен що не годен вже цілий місяць спати з тобою… хіба я винен… То все Івакуна… він так зумисне вчинив… та подумаєш… або хай дерево поверне або я його… і білизну… туди к бісу – в газетах сплю… а вона бач що меле: я не можу спати з людиною в якої навіть білизни немає… дурепа сама ж на мотузок повісила… але не вірить що то все Івакуна… і дивиться ж на нього дивиться – ні каже не бачу…

Ніхто мені не вірить що він є.

Кажуть поміщався… кажуть самашедший… а хіба самашедший бачить крізь стіни… а я бачу… о гля! – двір сад… чи не Івакуна там під кущем… ну держись гад…