– Ай-яй-яй-яй! – застрибала Емма Зунц на одній нозі й, нахиливши голову на бік. – Кого ми бачимо, як ми раді, скільки літ, скільки зим, а ви все ж такі цвітучі, пахнючі, свіжі й блискучі!
– Це в нас ґудзики блистять, – сказав пан Шляктрафський і вклонився.
– А ми до вас у гості, – засміялася пані Шляктрафська і підскочила.
– А ми дуже раді, дуже раді, такі раді, що такими радими ще ніколи не були, – замахала руками Емма.
– Просимо, просимо, – завихлявся я і навіть пукнув для розрядки.
– А ми до вас у гості, – шкірилася пані Шляктрафська.
– Як прийшли, то заходьте, – повідомила Емма.
– Ми зайдемо, зайдемо. Ой, як у вас тут усе зі смаком, – зацмокав пан Шляктрафський.
– А ми до вас у гості, – не вгавала пані Шляктрафська.
– Просимо, просимо, сідайте на канапу, – щебетав я і вихляв задком для різноманітності.
– А над нашою хатою сьогодні пролетів військовий літак, – Почав пан Шляктрафський, – одна бомба впала і хляп мені в Капелюх, я її посадив на городі, може, виросте бомбосховище.
– А ми до вас у гості, – нагадала пані Шляктрафська.
– Краще, щоб виросла фалінезія, – сказала Емма, – вона помагає на порожню голову.
– Що ви не кажете, – здивувався пан Шляктрафський, – але навіщо нам фалінезія, коли у нас голови жахливо, які не порожні, вони просто по самі вінця набиті всякою всячиною. Одного разу я труснув головою і як посипляться з неї самі цитати і то самих лише клациків, повна хата насипалася, так аж мусили викликати гівнярів чи то пак по-науковому асенізаторів, щоб те все вивезли куди слід, бо зужиті цитати тепер, як відомо, приймають в обмін на майталеси, ану, моя люба, покажи, які я тобі майталеси виміняв.
– А ми до вас у гості, – блиснула золотими зубами пані Шляктрафська і задерла сукню, а там, а там, які там були майталеси, мамцю моя рідна, я ще таких не видів, і Емма теж, і ми аж кинулися їх обмацувати, пробувати на зуб, нюхати, шкробати, смикати і змальовувати в альбом, бо ті майталеси геть усі від і до були списані різними мудрими висловлюваннями, наприклад: більше добрив нашого заводу – багатший стіл радянського народу.
Я собі навіть це виписав і повісив, де слід, щоб було завше перед очима.
– Але чим ми вас будемо вгощати, – забідкалася Емма, – вся країна голодує і ми голодуємо, чаю нема, п'ємо скипидар.
– Ну що ж, і скипидар – Божий дар, – задриґав ногами пан Шляктрафський.
Я приніс скипидар і налив його в брудні гранчаки.
– Так, а за що ми вип'ємо? – задумався пан Шляктрафський.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ги-Ги-и» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Прекрасна Емма Зунц“ на сторінці 12. Приємного читання.