Розділ «Четвертий вимір»

Качаг Набі

Усе згадав Гулак в одну мить, і солодка втома, як у косаря, що ліг спочити в холодку, огорнула його, мов мево, і знав він, що ніколи вже не повернеться додому – домом для нього стала вся земля, і він вибрав для себе найкращий куток, що пахне духмяним рейханом, – над озером із живлющою водою, куди завжди приходитимуть люди.

Не сподівався вже побачити кого-небудь і не хотів цього. Він вийшов на свою вершину, далі дороги нема. Смерть, яка лякає всіх живих на світі, здалась йому звичайною потребою – так здорова людина готується до сну: вмивається, стелить постіль, шепоче молитву, лягає, і хоче якнайшвидше заснути, і сердиться, коли сон довго не приходить.

Пугукнула сіра неясить, Гулак розплющив очі й побачив перед собою поставного мужчину з рушницею в руці, в черкесці з газирями, в каракулевій чорній шапці, з-під якої вибилися смоляні кучері. В зубах він тримав з кизилового дерева люльку на довгому цибуху, випускав з рота клубками дим і з цікавістю приглядався до старої людини в міському одягу, що спала на горі Ян-тапа поблизу озера Гьйок-Гьйоль – у володіннях гірських опришків.

– Ти абраг? – спитав Гулак.

– Абраги – там! – озброєний чоловік нервово змахнув рукою, показуючи на захід, ніби навіки прокладав межу між мусульманским і християнським світом. – Я качаг Набі!

Гулак підвівся. Дивно було. Його бажання сповнилося вмент: він таки побачив останнього опришка, в якого переймуть зброю новітні борці. Ті, новітні, перекроять межі між народами і зберуть усіх покривджених докупи – інакше не переможуть. Чого ж хоче качаг Набі, про якого народ складає пісні, що дасть він людям, які надіються на нього, за що він воює? Спитав про це Набі.

– Хочу повернути честь обезчещеному світові, – відказав качаг. – Світові продажному, прокраденому, братовбивчому, хабарницькому, пропитому. Хочу повернути людям чистоту диких звірів, які самі вміють очищатися від скверни – тілесної і духовної.

– Ти хочеш повернути людство в заге-дзор[36]… – суворо промовив Гулак. – І вигинуть кволі тілом, яких Бог часто наділяє розумом, і не стане юродивих, які мають відвагу говорити правду, і пропаде різниця між порядністю й безчесністю, і не буде більш потреби каятися та прозрівати, і відпадуть сумніви, які спонукають до мислі, і вмре бажання боротьби за поступ… Ти хочеш повернути людям чистоту стада. Це злочинна ілюзія.

– Не знаю, хто ти – хафіз[37] чи хизр[38], – присів качаг біля старого, вибив об чобіт люльку. – Та бачу – розумний… Який же інший спосіб для оновлення світу, крім спускання сукровиці з поспільства, знаєш ти?

Гулакові згадалися: кееноба, і карачохелі Гіві, і кров… Сумнів здавив його серце: а марно пролита кров теж стане кольором нової боротьби?

Марно пролита кров? Ніколи, за всю історію людства, не пролилося ні краплі крові марно. Кров непорочності – для радості, кров породіллі – для продовження людства, кров з пальчика дитини – для гарту, кров з бандита – для очищення суспільства, кров, пролита за вітчизну, найсвятіша кров, а несправедливо пролита залишиться в пам'яті розумнішого за нас покоління.

– Не знаю іншого способу, – відказав Гулак. – Але тоді лише кров освятиться перемогою, коли новітні качаги і абраги переступлять межу розчуження і доведуть своїм життям та боротьбою, що не тирани і їх креатури, а знедолений люд покликаний вирішувати долю історії.

– Вони вже є – ті, новітні?

– Повинні бути – час пізній.

– Це добре. Мене завтра уб'ють…

Качаг викресав вогню, закурив люльку, підвівся і побрів кущами в бік Ял-кишлаку – прощатися з народом.

А тоді Гулак крізь міцний сон побачив постать Майстра Часу і Простору на тому місці, де стояв Набі.

– Є чорна магія, маестро, – промовив Майстер, – яка виконує дії, що стоять вище законів Природи. Не знаю її таємниць, а може, вона й не існує. Та є біла магія, яка діє в межах законів Природи: зміщує час, повертає напрями у просторі. Я Майстер білої магії. Все, що ти побачив, забудеш, але це станеться з тобою. Після очної ставки із своїм минулим. Ти мусиш знати, з чим ідеш у четвертий вимір, – і чи йдеш?

Він змахнув чарівною паличкою, набалдашник якої жеврів, мов світильник, і Гулак прокинувся.