Розділ «Четвертий вимір»

Майстер Часу і Простору якусь мить з цікавістю приглядався до Навроцького, та тут же знову надів маску безсторонності, власне, вона була його справжнім обличчям, а цікавість – маскою, проте секунду таки замішувався життєздатністю й життєлюбністю галасливого й дужого Запорожця – не густо такі йому зустрічаються на безмежжях категорії Є.

– Це просто неймовірно: ви ж юрист, літератор, знавець мов, і я був переконаний, що в точних науках ви – дилетант, – почав Шенгер.

– Кожна людина дилетант. Тільки різної градації… – неохоче відказав Гулак.

Він міг би розповісти Шенгерові про свої перші дні у вогкому шліссельбурзькому казематі – три кроки завдовжки, два завширшки; наче звір у клітці, ходить в'язень уздовж і впоперек, б'ється об холодні стіни, йому паморочиться в голові, і тупий, темний страх від того, що час зупинився або ж тече жорстоко поволі, морозить кров… Минуло всього кілька днів, а до мозку вже добираються щупальці одноокого спрута на ймення божевілля; днів тих попереду ще тисяча, і я їх прожити без праці при здоровому глузді; Боже, пошли божевілля, потьмарення або смерть!.. Тоді він перший і останній раз подав прохання Орлову: дайте книг, ради Христа, дайте книг!! Відповідь приніс жандарм, вона вмістилася в одному слові: покайся! Навіщо вам це, адже я вже – ніхто… Та, видно, я ще чогось вартий, ще мене не знешкоджено, коли зі мною продовжують боротися. Вимога Орлова додала рівноваги: з ним борються, він повинен вистояти, і в цьому змаганні весь життєвий сенс… Проте за півроку в каземат все-таки було доставлено стос книжок. На прохання матері Орлов дозволив в'язневі читати праці з математики, фізики, космографії. Їх вислав з Дерпта брат Олександр…

– Шановний Роберте Карловичу, за три роки ув'язнення можна вивчити і китайську грамоту….

Навроцький сів за столик поруч із Шенгером, вийняв з портфеля пляшку рому. Гулак примружив очі: він уявив, як за розмовою щезатиме хмільна рідина в пляшці й розв'язуватиметься язик у буйного Сашка, бо ж вони з Шенгером не п'ють. Олександр відкоркував і, не питаючи ні в кого згоди, підлив до чаю у всі три чашечки пахучого трунку.

Шенгер не звернув на це уваги, йому хотілося викликати на розмову Гулака – цього завзятого слов'янина, який для проповіді своїх ідей знайшов найбезпечнішу ділянку науки. Він поставив друге питання.

– Я довго сидів над книгою і таки збагнув ваші формули й креслення, а тоді розчарувався: я не знайшов фігури в чотирьох вимірах. Отже, четвертий вимір – фікція…

– Вона існує тільки в мисленні, – мовив Гулак.

– Як триєдиність Бога, в яку треба вірити? – на губах Шенгера промайнула скептична посмішка.

– У Божу триєдиність справді слід лише вірити, – у відповіді Гулака прозвучало легке роздратування: він не любив дискутувати з приводу християнських догм. – А поняття четвертого виміру треба уявити. Без Копернікової уяви ми б і далі гадали, що перебуваємо в центрі всесвіту, а він збив нам пиху і примусив опинитися у скромному кутку сонячної системи… Нині ж у тиші кабінетів визріває вчення про багатовимірність усіх категорій буття, і першим його апостолом став казанський вчений, творець неевклідової геометрії Микола Іванович Лобачевський. У нас його не визнали, і ми його теорії можемо вивчати, на жаль, тільки з французьких книг.

– Вас весь час тягне у сфери понять, зовсім чужі науці. До чого тут французи, слов'яни?..

– Я вас не розумію, пане Шенгер, – втрутився в розмову Навроцький. – Чому ви намагаєтеся відокремити науку від інших сфер духовного життя людей? Адже науку створює людина, а вона – не абстрактне, навпаки – дуже конкретне явище: серед багатьох суто індивідуальних її ознак головні – національність, приналежність до батьківщини… На мою думку, в науковій праці Миколи Івановича його похвала полякові Коперніку і росіянину Лобачевському зовсім доречна. Безрідної науки немає, як не може бути безрідної літератури, пісні, легенди…

– Не хочу сперечатися з вами, пане Навроцький, хай буде по-вашому. – Шенгер поблажливо глянув на Олександра, і зморшка невдоволення перетнула його чоло. – Мене, Миколо Івановичу, цікавить сутність четвертого виміру, його реальність, яку можна відчути… Я знаю тільки три: довжина, широта, висота.

Гулак глянув на Майстра Часу і Простору, якого ніхто, крім нього, не бачив, той кивнув йому підбадьорливо – не зважай, ти вирвався з темної клітки тривимірності і осягнув властивість бачити мене, хоч я не даюсь нікому у відчуття. Мене можна тільки мислити, як мислиш зараз ти і, напевно, мислив у аудиторіях Казанського університету Лобачевський. Я – четвертий вимір. Ти можеш назвати мене глибиною, первнем, сутністю сущого і разом з тим – перспективою, вічністю. До мене треба докопуватися інтуїцією, щоб збагнути смисл свого існування. Тривимірність – це забитий дошками світ, за яким нічого немає. Ти спробував знайти з нього вихід у геометрії, а геометрія – це простір для існування, отже, і саме існування повинно бути багатовимірне, бо навіщо воно тоді, який був би в ньому сенс, якби біологічна, наприклад, тривимірність – народження-життя-смерть – не переходила в духовну категорію, щоб жити вічно в обмежжі Простору і Часу?

…Орлов дозволив в'язневі читати праці з математики, фізики, космографії.

– Наш матеріальний світ, – відказував Гулак, – побудований на трьох вимірах, це так. Але уявіть собі на хвилину, що ви живете у двомірній площині, – як раптом збідниться ваш світ! Ви, напевно, мали можливість переноситися в нього, коли дивилися на одноплощинні витвори мистецтва. Та коли художник знає закони перспективи, він дає вам змогу уявно проникнути у глибину сутності явища – четвертий вимір? Зародки цієї мислі не нинішні. Згадайте строфу Гете з першої частини «Фауста»:

Wo faß ich dich, unendliche Natur?

Euch Brüste, wo? Ihr Quellen alles Lebens,

An denen Himmel und Erde hängt,