Розділ «Частина перша»

– Бо вни, жиди, всьо знают: єк направити, єк шо… Був коломийський жид оден – Мендель. Так тот самий ставав на опришка, єк на добрім рабунку. До-обре справ'єв, бо багачів усіх знав. Але шос зле погостив – завісили го в Коломиї.

І це так вразило отамана опришків, що він прирік помсту: хвалився, що спалить Коломию. Товариші думали, що то він тільки так, а він справді.

– Ровту[33] зібрав чоловік трицік. Були там Микулики три брати – Семань, Іван та Гарасим; Хабараки були з Дитковец та ше оден леґінь Дмитр – то все піддані дитковецького пана. Бойки були з-під Перегінська, теж три брати – Іван, Василь та Федір. Із Рунгур були три жолобєка – Гринь, Івась і Федір, і ше оден Федір із Ключева із Долишнєго. З Ямної був оден, лиш уже не згадаю… Знаю, шо Шипитчуків зєть був він. Ци всіх можу запамнєтати? Прокіп Ковбаса ще був, видиш? То ґазда був, у Вербіжі сидів. Мав штири воли, корів п'єть, добру – а такой ходив ув опришки.

А був іше Абрамко Метерцій, сапогівський орендар. Він теж достачював нам усєчину: горівку, порох, олово на кулі, сукно, харч, зброю – усєке. Там цес Абрамко й тепер приніс опришкам боклаг горівки, десік фунтів пороху, їсти. Та йк зачюв, шо лагодитси Пискливий на Коломию – зачєв не радити. «То, – кае, – місто велике, сокочене.[34] Там варта. А хуч і без варти: єк си збігнут тілько люда, тот із колом, тот із со-киров, тот іше з чим – мусите тікати спередь тілько люда. Ліпше йгіт на Заболотив. То місто менче, а жиди, – кае, – там дуже багаті. То здобич, – кае, – буде така сама, єк і в Коломиї, а небезпеки нема».

Та й так розговорив усіх хлопців, що таки постановили на Коломию не йти, а спробувати Заболотова.

У Заболотові рабували[35] самі корчми. Лиш, казав мені Ковбаса, самого фантя набрали, а грошей не було – так казав. Я му кау: брешеш, видев. Бо де ж таки, аби у гендлярів грошей не було? А він таки кае, що не було.

Під Дебеславцєма поювали-смиси, кае, то мені припали дві жидівські бекеші, онна сорочка та ще дрібне фантє. То все Абрамко відкупав у мене за двацік золотих. Абрамко теж, кае Прокіп, питавси за гроші. А ми му кажемо, шо не було.

«Лихо-сьте шукав, – кае. – Гроші були, лиш ви не вміли добре шукати».

Взагалі старий Василь багато оповідав про Пискливого й ставив його дуже високо. Але коли об'явився Пинта, то сей ніби одразу став іще вище.

«То вже нашєське йкес було. Каут, шо го нічо си не ловило: ні куля, ні сокира, ні вогонь, – такий то був ді тот Пинта опришок. Я го вже-м не вигів. Говіркували люде».

Про подвиги Пинти, які з'єднали йому таку славу, розказував Василь, наприклад, таке:

– Дес на Угорщині під Чегйовом є місто Бурштин за горов. Там іздавна стоєв замок, фестунок, ади. Пинта йшов туда та й зажідав грошей від тамтих панів. А пани замклиси у тот фестунок та й грошей не хтіли Пинті дати.

Обиздривси[36] Пинта. А там, ді верх того фестунку, була дуже велика гора. Узєв Пинта великого дуба, зніс на тоту гору, а видти пустив. Та тот дуб єк си поніс, то фестунок гет цалком розніс на кавальчіки, ає!..

Старовинний спосіб добування укріплених міст зостався в пам'яті гуцулів з переддавніх віків. Так їх предки били у візантійські стіни. Малий Довбуш слухає і не знає, що цей спосіб і ця легенда будуть пристосовуватися до всіх видних опришків і до нього, Олекси Довбуша, в першу голову і в незчисленних варіантах.

Із моментів діяльності об'єднаних ватаг Пискливого й Пинти в пам'яті Василя зостався напад на столицю Гуцульщини – Косів.

– Був там, у Косові, великий багач жид Гедалія. Він був такий багатий теменно, що держєв ув аренді цалі добра: Косів, Кути, Єблонів, і ще… Не було багатшого жида на всі гори. Гедалиха, було, єк си вберет на сабаш, так є що вигіти.

І мав цес Гедалія одну дочку. Засватав єї єкийс не з нашого краю теж дуже багатий жид. І наші хлопці знали, що єк буде Гедалія справ'єти хасини, то наз'їздитси жидів багатих без числа з усего краю – от тогди й напасти.

Під Пинтов самих угрів[37] було до вісімдесєк. Та волохи мали надійти. Ціле восько… Та й під Пискливим немала юрба – усі хлопці до-обрі. Теж були й волохи, бойки й наші люде. І в него, у Пискливого, був такий постановок, шо над волохами волох отаман, над усєков бранжов – свій. А над гуцулами був за втамана Федь Жолоб. Юха був хлопец!

Пискливий вислав Федя того вперед. Додав му двох теж до-обрих хлопців – Харобара из Шешорів та Маковея нашого, печеніжинського, шо його брат сидит у верху, знаєш?

А у Гедалії хасини відбуваютси. Жидів поназ'їздилоси повно!.. Та всі в дорогих катанашах із золотими ґудзиками, у слішних поєсах кованих! А на жінках та гівках жидівках золото, отих ланцухів, заушниц, нашийників, ковтків, коралів, перел – ой га-га!..