Розділ «Частина перша»

– Додому ци тут?

– Ади д'хаті казали…

– Най, я си яв'ю. Най харчюют собі троха.

Олексі не хотілося, аби про нього подумали, ніби він прийшов їсти.

– Єгомость просили, аби-сте таки зара йшли…

– А ти у них служиш?

– Ні… Я при церкові…

Олекса подумав і спитав:

– Може, там гоські йкі є?

– Нє… У нашого єгомостя гостей не буває…

– Най буде. Йду.

І пішов. Се був перший раз. За першим прийшов другий, за другим третій – і пішло…

Занепокоїлася Єлена, що почав чоловік щезати з хати. Спочатку було лиш неділями, а далі і буднями. Спочатку лише до Сапогова, а далі й ще кудись. І вертає все якийсь задуманий, ніби суворий… Взагалі порушилося родинне щастя.

VII

Пан Станіслав Кшивокольський, дідич на Печеніжині et cetera[25] (хоча тих cetera й не було), величав себе «ловчим курським». То був його ніби офіційний титул, але, як і більшість титулів провінціальної шляхти, цілком провізоричний. Без титулу якось несвойсько було шляхтичеві в Речі Посполитій.

Хто міцнішенький, добивався титулу воєводи або каштеляна земель, які давним-давно перестали належати Речі Посполитій; хто поменше, особливо уся ота повітова братія, задовольнялися титулами «чесника», «підкоморого», «ловчого», «мечника», «підчашого» і так далі і так далі – титулами без усякого обов'язку, без влади, без плати й без поваги.

Такий титул легко було випросити, ще легше купити. Під кінець Польщі то можна було набути титул за яких десять-п'ятнадцять дукатів. І се був такий мізерний гендель, що навіть камердинер королівський перестав ним трудитися, як мізерним, продавав лише дипломи на ордени.

Взагалі впали титули в Речі Посполитій. Пан Карпінський, теж поміщик підгірський, відомий із своєї неохоти до всяких блахманових титулів, не то з жалем, не то з іронією говорив:

– Титул «вельможний» у наших предків десь у XV–XVI віках значив дуже багато й давався лише особам першої ранги. Конецпольський, воєвода, сенатор, procer Regni,[26] титулувався «вельможним», а вже Яків Собеський, батько будучого короля, маючи високий пост хорунжого коронного, титулувався уже тільки як «urodzony».[27] A вже в XVII віці ніхто не хоче бути ні «уродзоним», ні «шляхетним», а тільки «вельможним» або «ясновельможним». Так воно і пішло.

«Ваша милість» – це був титул тільки короля. Згодом і високого якого достойника почали величати «ваша милість пан». А ще згодом так почали називати всякого та ще, аби не говорити довго, почали скорочувати у «вашмосць», «вашець», «вацьпан» і нарешті просто «ваць», похоже, як селяни-русини кличуть поросят.