Розділ «Погоня»

– Сам же кажеш, завелися збродні… А гріх?

Зненацька Корній подивився мені в очі.

– Їх стільки чиниться… Й нікого за них не покарано.

– А ось на тебе впала кара. Чи вже вся?

В свою чергу чинив гріх, залякуючи ближнього. Корній опустив очі, проте сказав твердо:

– Та кара неправедна… На правді стою.

– Не боїшся, що донесу?

– Може, й боюся. Але інакше не можу…

– А раніше міг?… Жінок з дітьми в хляповицю та холод – у поле?… В будні й свята… Дідів старих гучками у ліс в сніговицю?…

– Є міра.

– Чого? Підлості?

– Терпіння… У власній душі.

То, може, й добре, подумав, що над нами збиткуються так люто, врешті, міра переповниться і встануть всі… Не встануть. Не в кожній душі є міра, дуже часто та душа, неначе драний лантух, туди просипається все – кривди і сльози, пожертви й офіра. Хтось один має залатати ту діру… Але одному не під силу.

Я підібрав віжки. Нерозгнуздані коні скубли під плотом пожухлу траву, з вудил скрапувала зелена слина.

– Міру ми робимо самі, – сказав я. – Іноді вона неначе холива, іноді, як наперсток. То вже – яка душа… Для однієї й наперсток великий…

– Міра є міра, – не погодився Корній. – А що понад неї, через верх…

– Не вельми праведна думка. Можна цідити кров, і тільки коли понад верх… Через те й одягаємо один на одного ярма.

Корній не відповів, а я нокнув на коні. Тепер лишився останній борг, зовсім маленький – вернути мельнику гроші за коня, якого взяв у нього в позичку.

…Махтей Ворон кілька разів перерахував гроші (тут було на доброго коня), по його круглому обличчі, колами, неначе від кинутого у воду камінця, розбігалися вдоволені смішинки, губи витягнулися в дудочку, й він аж засвистів з радості, а тоді схаменувся, що свистить при богах, наказав Воронисі подавати обід. Обід був пісний, такий подають тільки наймитам – юшка з плотвицею, закраплена олією, накапаною крізь проткнуту в пробці швайкою дірку – Ворон відраховував краплі, – пшоняна каша, знову ж таки з олією, і узвар із гниличок. Ворониха поскаржилася при гостеві:

– Увесь вік кислятину п’ємо. Он Лукашенки які бідні, а узвар з медом п’ють.