Розділ «Танька»

– Да. Напевне, вони, – сказав слідчий.

– Уперті попалися, – відповіли менти.

Альбінос-слідчий відіслав ментів разом з паном Хачосом і паном Рафою і запросив службу безпеки, відділ по боротьбі з тероризмом.

Нарешті барон наситився і сидів, осоловілими очима проводжаючи офіціанток у строкатому кімоно. Поблажливість вищої істоти блукала його слимаковими губами. Очі сльозилися від утіхи. Ось він тут – і нічого не зміниться, доки земля не зіскочить з осі й не пірне у прірву. Мітро хруснув пальцями і рушив до виходу. Його джип «Тойота» блимав новорічною ялинкою, і музика диско свистіла у прочинені вікна. Обізвалася мобіла, він повільним виваженим рухом підняв її і відповів хриплуватим м’яким грудним голосом:

– Чекай.

Кілер замотав гвинтар у якусь лахманину, але тут його увагу привернуло якесь шамотіння, і він присів, насторожено примруживши очі. Це була порожня будівля, якщо не зважати на одноокого сторожа з пістолетом системи Макарова без жодного патрона. Круглий місяць котився дахами. Кілер нарахував спочатку дві постаті, а потім з’явилася і третя, з голомозою головою і червоними очима. Циганський кілер перехрестився, тричі сплюнув через плече. Це його і видало.

– На коліна! – сухим голосом скомандував голомозий чоловік з червоними очима; і це трохи кілера заспокоїло.

Лабус зайшов спочатку з одного боку столу, затим перехилився на лівий і кокетливо глянув на Таню. Вона не здивувалась, але явно прийняла це за ознаку поганого тону. Перш ніж вона встигла до чогось додуматися, великий скляний кухоль, той, що з ручкою, опустився на голову Лабуса. Той завертів головою, ноги роз’їхалися, як у акробата, який робить шпагат, він навіть здивувався, але ненадовго. Другий бокал довершив справу, і цупка рука невідомого чоловіка вже тягла Таню до виходу. Вони скотилися східцями. Боб стрілою потягнувся вперед, до Лук’янівської, через стадіон. За ними бігли. Дорогу перегородила решітка з висячим замком німецької конструкції. Боб зупинився, передихнув, пальці у нього зробилися справжньою гумою, вони проповзли у щілину, захопили замок знизу, брязнув метал, дуга попала на противагу, і замок відімкнувся. Вони стояли на порозі пустого будинку. Двері прочинені, але, на диво, він не повів Таню туди, а шурхнув у відкритий каналізаційний люк, вхопивши її з собою. Там він повис на іржавих сходах, наче кажан, тримаючи за куртку Тетяну. Четверо чоловік шугонули в будинок. Минуло добрих п’ять хвилин, коли вони вийшли, відчайдушно матюкаючись, але ні з чим.

– Де б він міг бути?

– А хєр його зна.

– Кажуть, його цигани замучилися виловлювати. Облиш його.

– А якого хріна він лізе куди не треба?

– Облиш, тут без нечистої не обійшлося.

– Та заткнись ти, уйобок.

І вони пішли, напружені, тільки сопіли носами, і пара піднімалася від горбів і плечей на жовтому кругляку місяця.

– Жива? – прохрипів Боб.

– Не знаю, – була відповідь, у якій читалося більше цікавості, ніж страху.

Мініатюрна кореянка, яка видавала себе за японку, взяла гроші, не відраховуючи здачі. Барон ніколи не давав чайових. Він підняв брову, але кореянка нічого не зрозуміла. Дівчина стояла на місці і простягала пакет із суші й тістечками, котрі Мітро замовив для своєї коханки. Його здоровенна рука з масивними золотими перснями загрозливою лапою дракона зависла над тендітною, майже голубиною, голівкою дівчини. Шия хруснула – і голова скосилася набік. Підкошеним деревцем вона впала на підлогу, прямо на виході з ресторану. Мітро не встиг перелякатися, але інстинкт тікати у ньому народився раніш, ніж він сам. Мітро вскочив у «тойоту», пхнув у спину водія, і вони помчали вулицями. Відразу, з інтервалом у кілька секунд, за ним рвонули дві БМВ.

Червоноокий слідчий вивів пана Хачоса і пана Рафу на плаский дах покинутого заводу. Обох добродіїв кумарило, вони видавлювали із себе слова, але холоднокровний альбінос від закону поставив їх на коліна. Він сказав, наставляючи пістолет на їхні бриті, в жовтих прищах потилиці:

– Говоріть, де склад зі зброєю?