Розділ «Танька»

– А ось на – викуси, – огризнувся Боб, але вийшло у нього це не дуже переконливо.

– Ні. Їй треба додому, – повторив детектив.

Боб ще більше звівся на лікті, подивився у добродушні очі детектива.

– Це кінець? – запитав він.

– Так. Врятуй її.

Боб прикусив губу, кивнув ствердно головою і відкинувся назад.

– Коли?

– Сьогодні ввечері. О сьомій по вас прийдуть, – сказав детектив. – Мені дійсно шкода.

– Та пішов ти, – Боб знову звівся на ліктях, додав швидко: – Сьогодні я відішлю її до супермаркету. – Йому важко було говорити, і він заплющив очі. – Це той супермаркет, біля залізниці, знаєш?

– Так, – детектив кивнув головою, нап’яв мокрого картуза і вийшов.

Рівно о сьомій спецназ вивалив вікна і двері у хиткій антикварній лавці. Репетуючи, вони розсипалися кімнатами, гупаючи і ламаючи підошвами порцеляну, дерев’яні статуетки. Руді звалили на підлогу. Підійшов офіцер і вистрелив йому в потилицю. Потім офіцер піднявся на другий поверх. Боб спав. Офіцер розбудив його і запитав:

– Так це ти Боб Павук?

– Павук? – глузливо перепитав Боб. – Ну й придумають…

Офіцер вистрелив і вибив йому око. Боб зателіпався, зсунувся з ліжка і поповз, але уткнувся головою в стіну. І тут він завив. Тихо, так, наче людина хоче заплакати, але з рота йдуть згустки крові. Офіцер зробив крок назад і тричі вистрелив. Але Боб не затихав. Тоді офіцер підійшов і вистрелив упритул, прямо в голову. Розвернувся і вийшов. Крізь вибите скло виднілися птахи, літак, світили яскравим світлом ліхтарі.

– Мороз, – сказав офіцер, бридливо дивлячись, як підлогою тягнуть закривавлений труп Макнамари.

Наступного дня сріблястий літак поклав хмари на крило і взяв курс на Швейцарію. Так вивозили Таню. Вона сиділа біля самого вікна, між двох охоронців, а батько з матір’ю сиділи через чотири ряди. Таня заплющила очі й більше не відкривала. Вона впала в кому і померла, не долетівши до місця призначення. Поховали її в Лозанні.

21 жовтня 2005 року, Київ

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!