Розділ «3. Альфа й омега»

Ростислав намагається не дивитися на мої ноги, але погляд липне, і мені навіть приємно. Я по-своєму люблю Ростислава.

– Тисячу долялів, – говорить Ростислав.

– Не дуже. Навіть не дуже, – необачно бовкаю я, і він далі п'є мовчки чай, і я знаю, що до кінця не зронить і слова.

Ростислав допиває чай і, подякувавши, йде до своєї комірчини, щоб до глибокої ночі порпатися у дідових паперах. Я тихцем викурюю цілий косяк драпу і дрімаю на сонечку. Ніхто мені не заважає. Сьогодні я вільна від усього. Якщо там мені вготовано пекло, то цей день спокутує все. Я нічого нікому не зробила, напоїла Ростислава чаєм. Поспівчувала. Сонце гріє моє обличчя.

З Максом і Лу я познайомилася в нічному клубі. Макса і Лу боялися. Вони тінню ходили за Одноокою Мамою, її ще називали Танцюючою. Від Тоцького мені стало відомо, що ці два кремпа чистої води відморозки і беруться за справу тільки тоді, коли ніхто не хоче братися і від замовлення попахує великими неприємностями.

Ми цілу ніч утрьох провели за пляшкою віскі і косарем. Макс і Лу навіть не намагалися залізти під спідницю. Але наступного разу ці два кретини навіть не згадали мене. І мені довелося ще раз знайомитися з ними. Але і наступного вони також не пам'ятали. Бармен Штольц сказав, що у них пам'ять тільки на тих, кого вони повинні замочити, і то, видно, недовга. Ну, звісно, ще Однооку Маму. Щасливці… Це подіяло на мене якось неприємно. Ну, знаєш, що дегенерати, але не настільки ж.

У Ростислава зараз нова фішка. Його прослуховують. Говорить, що випив лишнього і почав поливати усіх на чому світ стоїть. Я запитала: головне, ти президента не займав? Ні, сказав Ростислав. Тоді заспокойся. І покуйовдила його кучеряву голову. І Ростислав знову щез у темних кімнатах мого діда. Я ще не починаю турбуватися, але розумію, що у Славка їде дах. Він тиняється кімнатами без діла, лякається відображення у вікнах, дзеркалах, його лякає блискуча поверхня. Як і мне нічні клуби. Але в нічних клубах мене приваблює це стійбище ще тому, що тут звична обстановка. Майже як у Тоцького. Нараз усі присутні зробляться добропорядними громадянами і судитимуть бродягу на довічне за вкрадені рукавиці… Там нарешті я познайомилася, особисто, з Одноокою Мамою.

Звела мене з Одноокою Мамою відома співачка Лола. Вона лесбіянка. Щоб тримати імідж, тягати дорогі шмотки, підробляє у нічну зміну, здебільше це сивіючі папіки, з роздутими не в міру гаманцями. Лола спочатку хотіла мене склеїти, але я напівтонами дала зрозуміти, що вона-то мені симпатична, але от лиха на свою і мою голову може напросити. Тоді і підійшла Одноока Мама. Її ідіоти були відсутні. Мама змахнула Лолу наче обгортку, зі стільця. Сіла, тримаючи у налитих кров'ю і силою руках великого стакана з джином.

– Це ти ошиваєшся біля моїх гавриків? – запитала вона.

Я зробила здивовані очі.

– Мила, не придурюйся, а не то я твою гарну голівку нараз скручу, – сказала Одноока Мама, дивлячись на мене своїми очима. Одним живим, з репнутими гіпертонічними венами, другим скляним, котре виглядало мов клон іншого. Майстерна робота, нічого не скажеш. Тут підвалила охорона Тоцького. Уперлися в боки, показуючи шпалери Мамі. А та і вухом не повела.

– Здрисніть. Срать я хотіла на вашого Тоцького. Я поговорю лише з малою, якщо не хочете скандалу, – надпивши джину, сказала Мама.

Я кивнула головою. Але вони відійшли всього на кілька кроків і уп'ялися в нас своїми баранкуватими очима. Тоді я шепнула:

– Чекатиму тебе на розі Саксаганського після вечері. Ти повинна прийти. Я дуже ризикую, – говорю, а сама не знаю, що робитиму. На перший раз кидонуся, що хочу переспати з нею, ну а потім – як складеться. Після вечері. Натяк на інтим. Я виговорила це, і мені зробилося невимовно легко. Мама кліпнула оком, піднялася і пішла до Штольца. Штольц стукач, а застукав мене тому, що не дала йому. От і вся премудрість.

У Ростислава все пішло на кучу, дах зробив крен ще на п'ятнадцять градусів і погрожує поховати мене разом з його уявними ворогами. Він усе більше до мене прив'язується. Іноді несміло торкається мого плеча. Радіє, коли я куйовджу йому волосся. І говорить:

– У мене уклали великі глосі, і за мною стежать.

– Не бійся. Ти тут у повній безпеці.

Одного разу він став у проймі дверей і довго, пильно дивився на мене.

Я приміряла ліф. Мені нічого не лишалося, як продовжувати далі, тільки обернутися спиною.

– Вибач. Зайду пізніше, – пробурчав Ростислав.