Розділ «1. Оксамитові очі демона»

– Малаховим, – уточнив Віктор Петрович, за що знову отримав по писку.

– Нокаут, – резюмувало гаденя.

– Не перебивати, ублюдок, – командно виголосив Макс. – Так от, паразит.

– Ну… Ну… – захлюпав розбитим носом голова сімейства, рухами намагаючись щось роз'яснити Максу, але Макс зараз був у зеніті свого зіркового часу.

– Блядь, Макс, облиш цього лоха. Він говорить про глисти, воші і сьо-то, – обламав я його.

– Йобаний в рот, – заверещав Макс. – Це я глист?

І тут уже зарадити нічим не можна було. Макс прожогом кинувся на кухню і повернувся звідти з велетенським тесаком. Спочатку він відрізав одне вухо Віктора Петровича, потім, коли цього йому видалося мало, він відхайдехав і друге. Мале гаденя лупало очиськами з-під окулярів. Макс глянув якось дуже загадково на бєцалку По-моєму, у голові Макса кеглі перестали витарабанювати свій звичний такт, а на порожнє місце позліталися мухи з усього міста і влаштували гучну груповуху.

– Мала, він тебе трахав? – запитав він у неї, не звертаючи уваги на її заюшеного татуся, що вив та скручувався закривавленим вужем на паркеті.

– Нє-а… – в тон Максу відповіло гаденя.

– А хотів?

– Він хитр-и-и-й, – протягнуло гаденя, примружило око і додало: – Я хотіла.

– А хочеш, щоб я тебе трахнув?

– Ага.

– У всі дірки?

– Ага.

– От сученя, – діловито звернувся до мене Макс. – Ну нічого не попишеш. А ти піди, кінчай ту стару суку.

Мені язик свербить сказати Максу, що та стара сука нічим не гірша за тих мішків з лайном, котрих Макс знімав у гадючнику на Чоколівці й опростовував біля сміттєбаків аж доти, доки ми з Мамою його не пригріли. Виявилося, що дарма і на клопіт.

Тож пропозиція Макса видалася мені не такою привабливою, як того мені і йому бажалося, тим паче, що у мене давно визрів план, як його укокошити. Але на цей раз я випустив ініціативу з рук. Вибір між меншим і ангелом був прозорим, як картинки на порнографії. Інакше втрата якості – це для мене навіть не запах з каналізаційної труби. От, бля, далася мені та каналізаційна труба. Парфум порівняно з тим, що на мене чекало в туманному майбутньому. Але перш ніж грохнути одну з булькатих осіб, я вирішив навідатися до нашої трахнутої в задницю красуні. Тож я послав до біса грьобаний романтизм Макса до цієї особи. Мені треба теж перед новим ділом розрядитися. Але потім інша думка наїхала на іншу. В голові катастрофа, блін. Клятущі картриджі Тоцького, що я їх спустив до смітника, не йшли з пам'яті. Я повернувся до коридору. Наша красуня сиділа в незмінній позі, напустивши під себе калюжу. Я попросив у неї сигарету, закурив. Сигарета пахла шанеллю і приємно потріскувала. Комусь дістаються гарні бляді; вона, напевне, навіть після Макса рожева та пахуча. Але я сказав:

– Хорошо, дєтка, а що у нас там із картриджами? – Я ще глибше затягнувся пахучим димом і ось таке видав: – Або ти мені зараз оповістиш, що воно значить, або калюжа під тобою буде червона.

– Не-е-е-е знаю-ю, – проревла наша красуня.