TextBook Макс задумався, закурив. Сплюнув. Ознака мислі – плюнути через губу.
– А скажи, на кой хєр Мамі той ящик?
– Аби я знав… Стій… – Я звівся. Поправив волину – Нам потрібний був інший ящик. Це точно… Слухай, я розсипав там якесь барахло… З червоного ящика.
– Ну і?
Я знову задумався.
– Так. Я зібрав те барахло і висипав у смітник. У чорному пакеті. Да. Задача…
– Ну і хєр з ним, – виголосив Макс.
Ми ще трохи посиділи.
– Ну ходімо до твоєї пасії.
Ми рушили до входу. Підіймалися сходами.
– Слухай, а правда, що цей Тоцький був підаром? – запитав Макс.
– Не, – відповів я. – Він любив нюхати ті місця, де вони сиділи або бзділи.
Макс зупинився.
– Гониш.
– Мама розповідала.
Макс смачно харкнув.
– Ну казліна, – тільки й видав Макс.
І ми рушили нагору.
– Мамі потрібні картриджі, – сказав я.
– На кой хєр. Мама ще хоче, щоб ти замочив мене, – спокійно сказав Макс. – А ти як до цього. А?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Квіти Содому» автора Ульяненко О.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1. Оксамитові очі демона“ на сторінці 15. Приємного читання.