Розділ «Андрій Курков Лагідний янгол смерті»

Наближався час вечері. Петро відкупорював одну з банок трофейних консервів, Гуля перемішувала суп у казанку. В купе пахло баранячим лоєм.

«Коби ж тепер без зупинок до Ростова», — подумав я з надією.

61

Три години потому потяг різко загальмував у цілковитій темряві. Примус разом із казанком недоїденого супу злетів зі столу. Ми підхопилися. Петро чиркнув сірником і визирнув із вікна, наче цей сірник, що горів у його руці, міг щось освітлити. Гуля навпомацки знайшла на підлозі примус і казанок, підняла їх.

Ззовні долинув шум мотора.

Я теж виліз головою у вікно, посунувши Петра. Від хвоста потяга до нас наближалася машина, освітлюючи товарняк дальнім світлом. Вона їхала повільно, і ми, певно, дивилися на неї хвилини зо три, перш ніж Петро прошепотів: «Вантажівка!»

Я придивився уважніше й побачив, що на кузові машини стояли люди. Два промені кишенькових ліхтарів бігали товарними вагонами, повз які сунула ця вантажівка.

— Далі, далі! — вигукнув хтось.

Ми з Петром перезирнулися. Петро сів на нижню полицю, знайшов під столом господарську сумку, витягнув звідти пістолет із глушником. Потім запалив спиртову таблетку на столі.

— Схоронися під полицю, — сказав він Галі.

Вона слухняно полізла вниз. А Петро дивився тепер мені в очі, наче очікував від мене якихось дій. Чекав, напевно, що я скажу Гулі теж заховатися під полицею.

Поміркувавши, я дістав свій пістолет і поклав його під підстилку праворуч від себе.

— Може, кави зварити? — несподівано пролунав голос Гулі.

Я повернувся. Вона дивилася на Петра.

— Ні, дякую, — сказав Петро і зітхнув.

Машина наблизилася до нашого вагона. Петро прибрав пістолет зі столу.

— Стій тут. Ось цей вагон! — пролунав хрипкий голос знадвору.

Ми чули, як авто зупинилося. Водій заглушив двигун.

Промінь ліхтарика несподівано ввірвався через порожню раму до нашого купе, і я здригнувся.

— Агов, хлопці, є хтось? — залетів до купе слідом за променем ліхтарика хрипкий голос, який щойно лунав.