Розділ «Андрій Курков Лагідний янгол смерті»

Потім узяв одну інжирину і теж кинув собі до рота. Смачно розжував її.

— Час кави випити, — промовив він гучним життєстверджуючим голосом і поглянув на Галю.

60

Минуло години зо три, і потяг знову зупинився. Визирнувши, ми побачили між собою і морем іще один товарняк. Але між нами і цим товарняком було метрів п’ятнадцять і рейки, рейки, рейки. Місце нагадувало товарну станцію.

Між нами та іншим товарняком пропахкав локомотив.

— Цікаво, де це ми?

Я знову визирнув у вікно і побачив дебелого залізничника, який рухався до нас від хвоста потяга. У руці чолов’яги був молоток із довгим держаком, яким він постукував по буксах.

— Яка це станція? — запитав я у нього, коли він наблизився до нашого вагона.

— Дербент-товарна, — відповів він, задерши голову й зацікавлено подивившись на мене.

Мене відразу ж відтіснив Петро.

— Агов, — гукнув він. — Тут крамниця поруч є?

— Є, за парканом, — відповів дагестанець.

— А скільки стоятимемо?

Дагестанець поглянув на свій годинник, подумав.

— Годину, напевно, — він підвів голову. — А що купити хочеш?

— Тютюн.

— Я тобі можу свій продати, — запропонував дагестанець. — Недорого. У себе на дачі вирощую...

— Ні, дякую, — Петро заперечно хитнув головою. — Я краще до крамниці сходжу.

— Нащо ризикувати? — запитав дербентський залізничник.

— Чим ризикувати? — здивувався Петро.