Я визирнув у наше незачинене вікно. Потяг стояв на освітленому подвійними ліхтарями майданчику. Крім ліхтарів, нас освічувала зчеплена вісімка прожекторів на високій щоглі, які зазвичай встановлюють на краю стадіону. Досить далеко від нас, біля перших двох вагонів з хвоста потяга, метушилися люди у військовій формі. Через яскравість освітлення мені нічого не було видно за межами майданчика: ні моря, ні виноградників. Ми наче потрапили в шлюз, з усіх боків замкнутий світлом.
Минуло не менше години, поки військові дісталися нашого вагона. До цього часу ми вже збагнули, що потяг стояв на кордоні — збоку від нашого вагона за двома рядами рейок на довгому щиті було написано: «Ласкаво просимо до Азербайджану». Я подумав, що доречніше було би написати на щиті: «Щасливої дороги!» Це побажання було універсальнішим і пасувало для гостей так само, як і для тих, хто вже погостював.
— Гей, виходьте! — гукнув до нас військовий, який підійшов до вагона. — Митниця!
Ми з Петром вийшли. Петро прихопив із собою документи на пісок.
Митник простягнув руку — і відразу ж отримав від Петра супровідні папери. Побіжно передивившись їх, він перевів питальний погляд на наші обличчя, помовчав. Потім підсміхнувся. Посмішка наче вивернула навиворіт вираз його обличчя. Одразу стало зрозуміло, що розмовляти з ним буде важко, бо до посмішки він мав значно привітніший вигляд.
— То як, «Каракум ЛТД»? — глузливо запитав азербайджанець, усе ще тримаючи натягнуту посмішку. — Який збір платитимемо? З оглядом чи без?
Ми з Петром перезирнулися.
— А яка різниця? — запитав Петро.
— З оглядом дешевше — триста доларів, але, самі розумієте, все доведеться перевернути, розпакувати... А без огляду — п’ятсот.
— Але у нас тільки пісок... — промовив я і миттю пошкодував про сказане.
— Пісок? Із Казахстану в Україну? — посмішка азербайджанця розтягнулася майже до вух. — Слухай, у вас там пісок закінчився, да? Казки розказуєш?.. Ми ваш пісок по піщинці оглянемо — рік тут стоятимете!
— Усе гаразд, усе гаразд... — Петро підняв долоню, зупиняючи митника. — Заплатимо без огляду.
Мені здалося, що азербайджанець навіть засмутився, наче він тільки-но збирався добряче поверещати, поставити нас на місце, а ми вже здалися, ручки підняли і готові виконати всі його побажання.
— Добре, — після хвилинної паузи, прибравши посмішку з обличчя, сказав він Петру. — Неси збір.
Доки Петра не було, митник із цікавістю розглядав пов’язку на моїй голові.
— Що, з полиці впав? — запитав він, знову посміхнувшись.
— Так.
— Треба обережно їздити, це тобі не СВ.
Я кивнув, боячись, що якщо знову щось скажу — збір може вирости.
Нарешті, коли ми видали митнику п’ятсот доларів і зачекали кілька хвилин, доки він їх тричі перерахував, ми повернулися до купе.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Лагідний янгол смерті» автора Курков А.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Андрій Курков Лагідний янгол смерті“ на сторінці 106. Приємного читання.