Розділ «Частина друга Душа»

Він побачив, як із кущів виходить один заєць, за ним другий. Перший ніс в лапках щось схоже на подушечку, на якій лежала маленька срібно-блакитна кулька.

– Хто ти – Понг чи Пінга? – спитав Сильвестр.

– Понг, – відповів заєць.

– А що ти мені приніс?

– Це твоя душа, – сказав заєць і простяг подушечку з кулькою.

– Душа? – здивувався Сильвестр. – Вона така маленька?

– Вона безмірна, – сказав Понг. – Ти можеш нею користуватися. Тоді і світ твій стане безмірним. А можеш і проткнути її.

– Проткнути? Навіщо?

– Тоді тобі буде дуже легко жити. Ти зовсім видужаєш. Щоправда, тоді ми помремо. Але що таке заяче життя?

– Ні, – сказав Сильвестр. – Я вже й так помер.

– Як хочеш, – сказав Понг. – Це твій вибір. Але ти ще не раз пошкодуєш.

Подушечка з кулькою зникла.

До нього підступилася зайчиха.

– Я тобі розкажу казку про кохання, – сказала вона.

– Ти Пінга, – сказав Сильвестр.

– Я – Ніна, – сказала Пінга. – Я Ніна, і Ліда, і Яніна, я те, чого ти шукаєш і не можеш знайти. Ти шукаєш своє уявлення про жінок, а треба шукати конкретну жінку. Мене, Пінгу.

– Але ж ти зайчиха…

– Вона стане тим, ким ти забажаєш, – сказав Понг.

– Ні, – простогнав Сильвестр. – Ти не можеш… не можеш… бути… бути… бути… бу…

Він отямився і підвів голову. Згодитися з зайцями означало визнати, що він нікого не любив. А він таки любив. Кохав. Ко… хав…