Розділ «Частина друга Душа»

– Хтозна, – відповів Понг.

4

Вони довго не відважувалися підійти до трупа. Дуже довго. Цілу годину, а може, й більше. Сонце вже поволі ховалося за лісом, і тоді Понг сказав, що вони мусять підійти й переконатися, що цей чоловік мертвий. Інакше цілу ніч їх буде переслідувати видиво – чоловік встає і йде у глиб острова, а то й дістає свою страшну рушницю, яка бризкає вогнем, що може приносити смерть.

Пінга заперечувала, вона боялася, дуже боялася, але в якийсь момент у ній почала брати гору цікавість. Їй хотілося побачити зблизька людину, котра не могла зробити їм зла.

Чоловік лежав горілиць. Поруч валялися окуляри, які, очевидно, злетіли при його падінні. Дивна посмішка завмерла на вустах чоловіка.

«Він сміється з себе, з мене, з цього острова і зі всього світу», – подумала Пінга.

Подумала і здивувалася.

«Я не можу так думати, – розмірковувала вона далі. – Я звичайна зайчиха. Те, що я любила спостерігати за людьми, котрі навідувалися до лісу, ще нічого не значить. Зайцям не властиве абстрактне мислення. Хоча що таке абстрактне мислення, я теж до пуття не знаю. Як і те, чому такі думки з’явилися в моїй бідній голові».

– Понг, – жалібно сказала вона. – Мені болить голова. Ходімо звідси. Мені чомусь страшно, хоча цей чоловік і не ворушиться.

– Мені самому страшно, – сказав Понг. – Зараз ми підемо. Хоча заради власної безпеки ми повинні щось із ним зробити.

– Зробити? Навіщо?

– Я не знаю, як тобі це пояснити, – сказав Понг і наморщив свого носа. – Хіба ти не зустрічала в лісі мертвих пташок чи лисиці? А пам’ятаєш, позаминулої весни ми натрапили на мертвого собаку? Ну, пригадуєш?

– Так, – пригадала Пінга. – Він виглядав так огидно.

– Ще огидніше він смердів, – сказав Понг.

– То ти вважаєш…

І Понг пояснив: так, він вважає, це цілком очевидно, що цей мертвий чоловік незабаром також почне смердіти й з кожним днем все відчутніше й огидніше. І цей сморід розповсюдиться на весь острів. Острівець, де й так ніде подітися.

– Що ж тоді робити? – розпачливо спитала Пінга. – Якби ми вміли керувати цим…

– Цим човном, – підказав Понг. – Але це нам не під силу.

– То що ж робити?

І тут Пінга здивувалася знову. Хтось їй підказував, що, можливо, цей чоловік ще живий. Вона обережно наблизилася до тіла, розпластаного на землі. Вода билася об борти човна і намагалася дістатися до черевиків чоловіка.