Розділ «Частина перша Тіло»

– Добре.

Так, він навіщось сказав – добре. Наче справді радів. Радів тому, що сталося. Що вона сказала.

Радів? «Наче справді радію», – подумалось йому.

– Я приїжджатиму, – сказав він.

– Навіщо?

– До Віти і Віки.

– До Віти і Віки?

– Я їм допомагатиму, коли виростуть, – сказав він.

– Звичайно, – легко згодилася Ліда.

– Ти житимеш тут?

– Так, – сказала Ліда.

– Він переїде сюди?

– Ні. Ми тільки далі зустрічатимемося. У нього сім’я.

«Підла шльондра, – подумав Сильвестр раптом. – Моя дружина – підла шльондра. Мені й виправдовуватися не потрібно».

– Крім того, я лишаю вам усі гроші, які ми збирали на квартиру, – сказав він. – І ті, які я відкладав на захист докторської дисертації.

– Який ти щедрий, – Ліда цього разу не побажала приховати своєї іронії. – До того ж у мене передчуття, – продовжила Ліда уже без іронії, – що ти повернешся. Не витримаєш там, як би ти не кохав свою колишню однокласницю. («Я її й не кохаю», – подумав Сильвестр.) Те життя не для тебе. Ти не зможеш себе переробити. («Тут ти, певне, маєш рацію», – подумав Сильвестр.) Якщо ти повернешся, зможеш жити у цьому домі. У цій квартирі.

– А ти далі гулятимеш зі своїм олігархом, авжеж?

– Можливо, я до того часу нагуляюся.

Тут Сильвестр голосно засміявся.

– Замовкни, – сказала Ліда. – Так і буде.