Розділ «Частина перша Тіло»

Чи можливо це? Хто він, герой цього роману, без дійових осіб, минулого і майбутнього? Хоча може бути й минуле, і майбутнє. От тільки що воно значить без людини?

Герой Михайла Коцюбинського дарує нам своє бачення цього світу. Він багатогранний і, смію сказати, прекрасно трагічний. Навіть здається, що письменник підійшов до якоїсь межі, переступивши яку, відкриє нам найбільшу таємницю життя.

Відкриє, щоб ми жили по-інакшому.

Та чи можливо побачити навіть саме ті агави, які бачив його герой на острові, де він відчиняв не лише вікно, з якого дихало море, але й відкривав таємниці своєї душі…

(Подальший текст було закреслено автором). Так, душі, бо ми нічого не знаємо про його тіло. Здогадуємося, що воно хворе. Виникає спокуса описати це тіло. Але вона зникає, тільки горить мерехтливий вогник з написом: «Далі буде».

Ми знаємо – далі не буде. А що ж тоді буде з героєм, якщо це спробувати собі уявити? Він знайде когось, до кого припливе, пристане, припнеться, пришвартується, притулиться його душа? Чи потребує вона цього, чи це тільки фантазії, які навіює море і цей острів?

Я задаю собі чи комусь іншому питання за питанням. А душа героя сполоханою чайкою випорхує з цього оповідання. Ось вона ще кружляє над островом. Ще кружляє, але незабаром зникає в блакитній бездонній далечині. В кого вдивляється це безмірне око, яке притягує цей острів? У людину, котра приїхала сюди відпочивати, яка знає в глибині душі, що вже ніколи сюди не повернеться, а, власне, його душа… (закреслений текст обривається).