Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

І вона все-таки хоче його побачити.

Влад піднявся майже на гору, майже бігцем зробив коло по залі очікування, підійшов до скляної стіни.

На місці, де він сидів п’ять хвилин тому, сиділа тепер тлуста тітка в оточенні клейончастих баулів.

Влад притулився до скла щокою.

Ганна звела очі, наче її покликали.

Влад бачив, як здійнялися її плечі, коли вона різко вдихнула сперте вокзальне повітря.

Спробувала посміхнутися. Ні, посміхнулася. Підняла руку…

Стрілка годинника смикнулася. Шість тридцять. Ганна махала йому рукою.

(Крізь скло і крізь юрбу…)

Влад дивився. Як колись — давним-давно — дивився на неї через велику аудиторію, по діагоналі.

Ганна дивилася теж. Секунда… Друга…

Влад вказав рукою на вокзальний годинник.

Вона простежила поглядом за його жестом — і посмішка згасла. Він помахав рукою, прощаючись. Вона дивилася запитально, він кивнув. Вона не рушила з місця, тоді він кивнув іще раз — владно.

Вона повільно повернулася і пішла до виходу.

Він розплющив очі й довго не міг зрозуміти, де перебуває. Це кав’ярня, говорив здоровий глузд. Це Мак-Дональдс біля Палацу укладання шлюбів. На сусідньому столі стоїть пластмасова фігурка смішного зубастого дракона. Як називається цей матеріал? Пластмаса…

— Ви вже йдете? — запитала жінка з тацею в руках. На таці громадилися строкаті паперові згортки, а навколо жінки гарцював хлопчисько років восьми, з синьою повітряною кулькою на паличці.

— Так, — сказав він, скоряючись наказові здорового глузду. — Я вже йду.

Він підвівся, незграбно взяв зі столу таку самісіньку тацю, як у жінки (від згортків залишилися тільки кольорові папірці, порожня паперова склянка лежала на боці), й засунув її в щілину бляшаної тумби, схожої на дуже велику поштову скриньку. У надрах тумби глухо бухнуло, і він обернувся в пошуках виходу. Всюди жували, потягували з трубочок, причому половина відвідувачів були діти. Кольорові кульки на паличках вирячувалися на нього, ніби прозорі драконячі очі. Він занервував, здоровий глузд говорив йому, що треба вийти он там, через скляні двері, що небезпеки немає, що він просто зайшов до кав’ярні, щоб перекусити, що він уже поїв і тепер повинен іти далі…

Куди — далі?

У контору, підказав здоровий глузд. В офіс.