Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Саме цієї миті ледве чутно заскрипів ключ у замку, і водночас Влад зрозумів, що по всій квартирі смердить підгорілим на пательні пюре.

— Мама!

Вона дивилася на нього, начебто вперше бачила. Поклала руку на плече, притягла до себе, обійняла:

— Сон мені наснився кепський… Стара вже я для відряджень. Неможливо працювати, коли постійно ввижаються якісь лиха. То пожежа… то наче ти під машину потрапив… Розпестила я тебе, і сама розніжилася. Так і житимеш, під маминою спідницею…

Вона жартувала. І зовсім не здавалася хворою, навіть блідою не виглядала. Обережно обіймаючи плечі під вогким плащем, Влад гарячково міркував, що тепер говорити і що робити.

— Мамо…

— Зі мною все гаразд. Я… просто скучила. Не тіш свою фантазію, я просто скучила за сином…

Він поставив розігріватися нову порцію пюре. Пюре залишалося ще чимало — цілісінька каструля, передбачалося ж бо, що Влад цілий тиждень пробуде сам-один на господарстві…

— Ти була в Маківці?

Він усе-таки не стримався. Треба було дати їй поїсти, відпочити… Сім разів відміряти, — і тоді вже запитувати.

Мама не вміла прикидатися. Її реакція сказала Владові більше, ніж будь-які слова.

— Я салат наріжу, — запропонував Влад, відводячи очі.

— Наріж, — тихо погодилася мама. — Так, я була… Там такий поганий зв’язок…

Влад міг би сказати, що відрядження в мами було в зовсім інше місто. Але він змовчав.

— Я поїхала в це Гродново, — тоскним голосом почала мама. — Зупинилася в готелі… паскудному… зареєструвалася на цій конференції, прослухала кілька доповідей… і зрозуміла, що даремно приїхала. Якісь другорядні проблеми, третьорядні доповідачі… А тут іще ці сни. Коротше, на другий день я прочитала свою доповідь і поїхала назад…

Влад міг би сказати, що Маківка — це далеко не по дорозі з Гродново, а зовсім навіть у протилежний бік. Але він змовчав.

— І заїхала в Маківку, — зітхнувши, зізналася мама.

«У Будинок малюка», — заледве не вирвалося у Влада.

Мама звела на нього втомлені, наче затягнуті мжичкою очі:

— А чому б це мені не заїхати до Маківки? У мене там були… Залишилися гарні знайомі… Ті, що допомагали мені тебе усиновити…