Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Два дні клас натхненно грав у нову гру. На третій — збунтувалися дівчатка: чому це вони повинні бойкотувати Палія за його сварку з Шилом? Це їхня особиста справа, якого дідька хтось має втручатися?

Так, дівчатка капітулювали першими — втім, може, вони просто практичніші? Їм не дуже подобається терпіти дискомфорт заради чиїхось там амбіцій… А в наявності певних незручностей сумнівів не залишилося.

Тепер бойкот підтримували лише хлопчаки. Влад спостерігав, він уже зрозумів на той час, що Ждан приготував йому несподіваний подарунок: практичний експеримент над грибницею.

Найгірше довелося тим, хто спілкувався з Владом найближче. Ті, кого він недолюблював і з ким розмовляв рідко, витримали бойкот довше. Зате всі, хто жив із ним у таборі в одному корпусі, хоч іноді списував рішення і просив у нього на уроках лінійку або давав свою, хто розповідав анекдоти в одній із ним компанії і був із ним в одній волейбольній команді, хто хоч зрідка грав із ним у шахи — всі вони хитрували, викручувалися таким чином, щоб і з Владом поговорити, і формальних законів бойкоту не порушити:

— Гей, ти! Куди преш?

— Ану, пропусти…

— Давай, вали звідси!

…Владові ноги стоптані були мало не по коліно. Однокласники шукали з ним контакту — найпростіше було наступити йому на ногу, а потім іще й вилаяти, ніби зопалу. Але для душевного комфорту такого «спілкування» не вистачало, і атмосфера в класі все більше загострювалася. Пацани ставали надміру дратівливими, дівчатка теж лютилися, і зрештою оголосили альтернативний бойкот — Ждану, а тому й так дісталося чи не найбільше від усіх. Якось, не стримавшись, він притис Влада до стінки — у буквальному розумінні, після уроків, у традиційному для цього місці — чоловічому туалеті:

— Ти! Ти зрозумів?!

Що він хотів сказати — значення не мало. Він тримав Влада обома руками за плечі, дивився йому в очі, говорив із ним — і Влад бачив, як потроху рум’яніють бліді щоки, як прокидається радісний вогник у зеленавих очах:

— Ти! Ти зрозумів, чи ні?!

Ждан порушував ним же встановлений закон — про заборону розмов із «цією сволотою». Порушував із хтивістю, з щенячим якимсь повискуванням, і Владу захотілося сказати цьому нахабі, що він, Влад, легко може перетворити Ждана на свого раба. Та він уже — його раб, і досить Владу сховатися на тиждень, ні, всього на кілька днів… щоб Ждан приповз до нього на пузі, слізно виманюючи єдиний погляд, однісіньке слово. Він уже розтулив було рота, щоб усе це бовкнути — але згадав про Дімку і прикусив язика.

Ждан, коли його душевна рівновага нарешті відновилося, випустив його плечі. Принаймні бити ні сіло ні впало людину, котра не чинить опору, бити однокласника, бити Влада він поки готовий не був.

Поки.

Ждан дивився на завмерлого біля стіни Влада і, здається, намагався пригадати, що тут відбувалося три хвилини тому.

Потім раптом скулився, враз перетворившись на колишнього Ждана, «смердючку» і парію. І квапливо вийшов.

Беззвучно соталася вода з несправного крана.

Влад умивався довго і ретельно. Начебто холодна вода могла чимось йому зарадити.

Саме напередодні довгожданої Дімчиної появи у школі Влад таки відвідав колишнього друга. Дімчина мати пустила його в дім із великою неохотою.

Дімка стояв посеред своєї маленької кімнати, всюди — на підлозі, на дивані, на столі — розкидані були зошити і підручники, біля його ніг стояв розкритий шкіряний портфель — порожній. Влад довго дивився на портфель — така штука давно була його мрією. Красивий, місткий, для кожної речі є своє відділення…