Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Ніхто, — сказав Влад. — Йому не можна зустрічатися…

І замовк.

— З ким? — запитав батько. — Назви мені ім’я цього мерзотника. І тоді йому доведеться переходити в іншу школу.

«Але ж це теж вихід, — мляво подумав Влад. — Піти самому… А там, у новій школі, почнеться все спочатку…»

Він скривився, чомусь пригадавши Зозулю.

— Отже? — батько не збирався так просто відступати. — 3 ким саме не можна зустрічатися Дмитрикові? Га?

«Вони нічого не зрозуміють, — подумалося Владові. — Це від самого початку було ясно. Він даремно прийшов. Лиш ускладнив ситуацію. Тепер вони почнуть доколупуватися…»

— Вибачите, — сказав він, насилу відводячи очі від скатертини. — Я піду…

— Ти нікуди не підеш, — рубонув батько, — поки не скажеш усієї правди. Хто погрожує Дмитрикові?

— Ніхто.

— Ось тепер ти брешеш.

— Я не можу сказати. Але якщо його перевести до іншої школи…

Дімчина мати нервово сплела пальці. Їй тільки цього бракувало. Ледве вдалося виходити сина, вирвати в невідомої хвороби, що звалилася, наче сніг серед літа, — а тут іще ці недомовки, таємні погрози, блідий хлопчак із зацькованим поглядом, справді чимось страшенно засмучений і стурбований. Раптом з Дімою таки щось станеться?

— Я зателефоную твоїй матері, — сказав Дімчин батько.

— Не варто. Вона нічого не знає.

— А я дуже попрошу її довідатися! І до директора піду, зрештою… Ліпше б ти відразу розповів, Владе.

— Не можу.

Усе вкрай заплуталося й ускладнилося. Мама вже мало не плакала:

— У нього просто голос тремтів, у слухавці… Ну, що ти їм наговорив?! Які погрози?

Влад мовчав.