Аж одразу здригнула, і рука її застряла в рукаві пальта, що почала скидати.
- Так ви, кажете, недавно з Глухова?
- З Глухова.
- З інституту?
- Так...
- А не знали ви там...
І щось тепле забриніло в її голосі - тепле й тривожне... Чогось захвилювався. Чого - й сам не знаю. Дужче. Дужче...
- Не знали ви там... земляк мій, товариш дитячих літ... І я чітко і ясно чую своє прізвище.
Мене рвонуло до неї. Придивляюсь:,
- Тася! Невже?!
Вона, здивована, швидко пригнулась до мене:
- Хто такий? - І одразу на всю школу: - О! Гляньте!.. А нам, писали, що вас арештовано! Як ви тут опинились?
Враз пригадав я останню зустріч.
- Ні, спершу скажіть мені, де ви ділись, як приїздили отоді в хуртовину до мене в школу?!
- Де я ділась? - дзвінкий сміх на всю школу.
- А ви, певно, подумали, що то була якась мара, привид? Еге ж?
То була справді химерна зустріч. Почну здавна.
* * *Ми останній рік у сільській п’ятилітці... Осінь... Шкільний сад. Нас, учнів, пускають туди разом із осінніми вітрами, коли вже отрушена бувала там уся садовина.
Заходило сонце.
Глухою доріжкою попід високим барканом туди й назад, як вартовий, ходила в саду доросла дочка учителя, красуня Маруся. Ходила в старенькому пальтечку, хусткою закутана, смутна й задумана, як сама рання осінь. Нам здавалось, що вся її постать була окутана жагучою таємницею, з якої ми дещо вже чули.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Осінні новели» автора Васильченко С.В на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НА КАЛИНОВІМ МОСТІ“ на сторінці 3. Приємного читання.