Розділ «Частина друга»

— Йди, мала, поки я не почала тебе відмовляти! На тому боці тебе вже зачекалися. Ми ще зустрінемося, обов’язково. Хай оберігає тебе коло Свароже в твоїх пошуках та мандрах.

Мальва неквапом пішла стежкою, не озиралася, бо знала, що може не втриматися і, побачивши німий докір чи сумніви в погляді Учительки, залишитися. А Птаха сумно дивилася вслід Учениці, сльози наверталися на очі.

— Вона повернеться, вона обов’язково повернеться, — шепотіла, вже не стримуючи сліз. — І чому я на це погодилася, Маронько? Хоч додому не вертай, свої не зрозуміють.

Мальва пішла. Внизу її чекав батько. Темний бог Стрибог, сонячний Стриб, син Мора та Мари. Останнє переконало Птаху найдужче. Стрибог мав не тільки жорстокого батька, він мав і справедливу матір.

Сонце йшло спати, прощаючись зі своєю донькою. На тому боці його не буває. Птаха встала на коліна, підняла руку до неба у молитві та прошепотіла:

— О, Свароже, хай той зворотний бік темряви виявиться для неї не таким темним, як я думаю! Бережи дітей своїх, Мальву та Стриба, великий Свароже! Хай твій вогонь буде з ними, у них, хай твоє світло не загубиться в мороці.

А потім вона сиділа на камені і дивилася на гори, які накривав лагідно вечір. Обличчям текли сльози, вона навіть не пробувала витирати їх руками — навіщо, крім гір та Сварога, зараз цього ніхто не бачить. Рідко вона дозволяла собі цю слабкість смертних. Лишень тричі в житті — коли втратила батьків і не була тоді ще безсмертною, коли дізналася вперше про зради Стриба і ось тепер. Згадалися слова Мальви, Учениця дечого і її навчила: «Той, хто плаче, — не завжди слабкий, просто надто довго він був сильним».

Птаха не здогадувалася, що за нею уважно спостерігають, і якби не так глибинно була зайнята своїм, то відчула б це.

Львів, 2011 — січень 2012