Розділ «Україна без гоблінів»

У переході від дитинства до дорослого життя є щось фантастичне: ми отримуємо свободу й права, про які завжди мріяли, — просто так, усі без винятку, незалежно від заслуг. Тепер ми вільні розпоряджатися власним життям аж до втечі з дому. Так, втечі. Я сама змогла залишити дім лише у вісімнадцять років, Прийнявши всі ризики і невдачі, і ця переміна була надто різка, щоб її забути. Я пам’ятала про це, коли моїй дочці настав час переступити поріг, і намагалася зробити все, щоб це було не так болісно, як у мене. Важливо, коли діти нам довіряють, бо ми довіряємо їм.

Дара Корній, чию книгу ви щойно розгорнули, розповідає нам історію дорослішання Мальви по-своєму, послуговуючись алегоріями та метафорами. Мені особисто більше імпонує така форма, аніж би письменниця розповідала про це просто реалістично. Як правило, у реалістичних романах герой — такий, як усі підлітки, — зрештою стає таким, яким його хочуть бачити батьки, — їхньою копією. З сучасної літератури зникає бунт проти системи правил, які не дають розвинутись особистості, виявити себе і реалізувати, обирати самостійно свою долю між світом світлим і світом темним. Існує ще світ сірий, найгірший з усіх можливих.

Зараз ми спостерігаємо кризу світового фентезі, оскільки в ньому використовується попсовий набір кельтських міфологічних персонажів: ельфів, драконів, гоблінів і фей, що робить таку літературу позанаціональною. Тим часом у кожного народу є власні міфологія й демонологія, що припадають пилом у зшитках фольклорних записів, але в пам’яті все ще живі. Зрештою, у кожному з нас є щось язичницьке, воно пробивається, як трава крізь асфальт. Мальва — цілком сучасна дівчина з українського міста Львова, але надходить час і вона мусить прийняти свою приналежність до світу безсмертних. Батько її — темний безсмертний, мати — воїн із племені амазонок, а виховується дівчинка у родині смертних. Настає час про це дізнатися за допомогою світлої безсмертної, жінки на ймення Птаха, яка врятувала їй при народженні життя. І, власне, весь роман — це приготування до нового життя, незмірно багатого на подорожі, пригоди і боротьбу. Бо це перший роман із циклу про безсмертну Мальву. Коли ви прочитаєте його, то з нетерпінням чекатимете продовження. Наше життя теж нагадує цикл романів із героєм, який відкриває, пізнає життя і знаходить своє місце в ньому.

Природність, невимушеність — це дуже великий плюс для фантастичного твору. Письменниця після вдалого дебюту романом «Гонихмарник» іще раз підтвердила мою підозру, що її покликання в літературі — це фантастика на міцній етнографічній основі: Волинь і Карпати, а також слов’янське язичництво… Проза Дари Корній пахне польовими квітами і полином, вітром свободи, для якого не існує перешкод у вигляді літературних канонів і штампів.

І, певно, найголовніше в новій книзі — материнська любов до всього Сущого, де навіть зло заслуговує на співчуття. Я думаю, ви це відчуєте, читаючи книгу, а якщо не відчуєте, то мусите замислитись, чи не став ваш світ сірим, чи не втратив він здатності реагувати на світло і темряву. Не все так просто. Мені здається, що й Дара Корній лише готується переступити поріг, який критики називають професійністю, але позаяк я не критик, а всього лиш письменниця, то назву його Вибором Літературної Долі. Знайти свою нішу в літературі, і досягнути майстерності, і при цьому не загубити душу — оце і є щаслива доля письменника, яка вимірюється не кількістю читачів, а їхньою добірністю. Якщо в українського письменника є уява і смак, він цілком може обійтися без імпортних гномів та гоблінів і тішитися увагою читачів. Якщо мати вміє любити власне дитя, то їй вистачить любові на всіх дітей світу.

І насамкінець про вас, читачі. Юних ця книга підтримає, зрілих змусить по-іншому подивитись на молодше покоління і згадати втрачені можливості, а всім разом — перевірити себе на те, чи здатні ми відчувати, яким коротким є наше людське життя і як багато потрібно зробити, щоб не шкодувати за марно витраченим часом, коли доведеться зачинити за собою двері.

Галина Пагутяк